Перед нею виникли двері. Важкі двері, схожі на браму стародавнього замку. Двері наближалися до неї, і вона відчула, що скоро зможе відчинити їх.
«Повернися звідси», — промовив голос.
— Повернися, повернися, — сказав голос у телефонній слухавці.
Голос Вікки. Бріда була роздратована, адже вона відірвала її від дивовижного і фантастичного видіння, щоб повернути до розмови про консьєржів та слюсарів-водопровідників.
— Зачекайте хвилину, — відповіла вона й доклала всіх зусиль, щоб повернути ті двері, але видіння розвіялося, зникло з її уяви.
— Я знаю, що з тобою було, — сказала Вікка.
Бріда була майже у стані шоку, приголомшена від подиву. Вона не розуміла, що з нею відбувається.
— Я знаю, що ти бачила, — повторила Вікка у відповідь на мовчанку Бріди. — Не бійся, я більше не розповідатиму тобі про слюсаря-водопровідника. Він уже приходив на минулому тижні й усе полагодив.
Перед тим як покласти слухавку, вона сказала, що чекає її на домовлену годину.
Бріда поклала слухавку, не попрощавшись. Вона ще довго стояла, втупивши погляд у стіну своєї кухні, а тоді її опанували конвульсивні ридання, що принесли полегкість.
— То був трюк, — сказала Вікка, звертаючись до наляканої Бріди, коли обидві занурилися у глибокі італійські крісла. — Я розумію твої почуття. Іноді ми виходимо на якусь дорогу лише тому, що не віримо в неї. У такому разі все просто: від нас вимагається лише довести, що це не наша дорога. Та коли події починають відбуватися й дорога відкривається перед нами, ми боїмося йти вперед.
Вікка сказала, що не розуміє, чому багато людей воліють протягом усього свого життя руйнувати дороги, якими їм не хочеться йти, замість обрати серед них ту єдину, що приведе їх до якогось місця.
— Не можу повірити, що то був трюк, — сказала Бріда.
Вона втратила всі рештки своєї впевненості в собі, а її повага до цієї жінки дуже зросла.
— Видіння не було трюком. Трюком була наша розмова по телефону.
Протягом тисяч років людина розмовляла тільки з тими, кого могла бачити. І раптом за якісь сто років поняття «бачити» й «розмовляти» були відокремлені. Ми вважаємо, що звикли до цього, і не помічаємо, який величезний вплив на наші рефлекси справила ця подія. Наше тіло досі не призвичаїлося до таких перемін. Практичним результатом став той факт, що коли ми розмовляємо по телефону, ми входимо у стан, дуже подібний до певних магічних трансів. Наш розум переходить на іншу частоту, стає чутливішим до невидимого світу. Я знаю чаклунок, які завжди тримають біля телефону папір та олівець; розмовляючи з кимось, вони бездумно щось черкають на папері. Коли вони кладуть слухавку, то ті знаки, які вони нашкрябали, є, як правило, символами Традиції Місяця.
— Але чому карти таро відкрилися мені?
— Це велика проблема для кожного, хто хоче опанувати магію, — відповіла Вікка. — Коли ми виходимо на цю дорогу, то завжди маємо більш або менш виразне уявлення про те, що ми хочемо на ній знайти. Жінки переважно шукають на ній свою Іншу Частину, чоловіки — Могутність. Ані ті, ані ті не хочуть навчатися: вони хочуть лише здобути те, що поставили собі на меті здобути.
Але дорога магії — як і дорога життя взагалі — це завжди дорога до Таємниці. Чогось навчитися означає увійти в контакт зі світом, про який ми не маємо найменшого уявлення. Треба бути смиренним, щоб чогось навчитися.
— І пірнути в Темну Ніч, — сказала Бріда.
— Ти мене не уривай.
У голосі Вікки прозвучало стримане роздратування. Бріда помітила, що її розсердила не суть її репліки, — адже вона була цілком слушною. «Можливо, її дратує спогад про Мага», — подумала вона. Можливо, вона була колись у нього закохана. Вони приблизно одного віку.
— Пробачте, — сказала вона.
— Ет, пусте. — Бріда сама, схоже, була здивована своєю реакцією.
— Ви говорили мені про таро.
— Коли ти розкладала карти на столі, ти завжди уявляла собі те, що має відбутися. Ти навіть на думці не припускала, що карти можуть розповісти тобі власну історію. Ти тільки чекала від них підтвердження того, що ти вже знала, як тобі здавалося.
Коли ми почали розмовляти по телефону, я це помітила. І зрозуміла, що можу подати тобі певний сигнал і що телефон — мій союзник. Я почала занудну розмову й попросила, щоб ти розіклала карти й дивилася на них. Ти увійшла в транс, який спричиняє розмова по телефону, й карти повели тебе у свій магічний світ.
Вікка порадила їй дивитися у вічі людям, які розмовляють по телефону. Це дуже цікаві очі, сказала вона.