«Чи справді мені хочеться побачити ту осяйну цятку?»
Вона згадала про Мага — їй почало здаватися, він мав рацію, коли казав, що Традиція Сонця пропонує єдиний ефективний спосіб давати раду Коханню. Але вона вже не могла змінити напрямку своїх думок; вона обрала для себе дорогу й повинна пройти по ній до кінця. Вона знала, що якби вона з неї звернула, то, по суті, втратила б можливість зробити будь-який інший вибір у своєму житті.
Одного вечора, після тривалої лекції про ритуали, до яких удавалися стародавні відьми, щоб прикликати дощ, — Бріда ретельно занотувала її у своїй «Книзі Тіней», хоч ніколи не збиралася застосовувати ті ритуали у своїй практиці, — Вікка запитала, чи вона носить весь той одяг, який має у своєму розпорядженні.
— Звісно, що ні, — такою була відповідь.
— Отже, з наступного тижня ти почнеш носити все, що маєш у своєму гардеробі.
Брід і здалося, вона не зовсім її зрозуміла.
— Усе, що містить у собі нашу енергію, має перебувати в постійному русі, — сказала Вікка. — Кожна сукня, яку ти собі купила, становить твою частину й зберігає пам’ять про якийсь особливий момент у твоєму житті. Наприклад, той, коли ти вийшла з дому з наміром зробити собі подарунок, бо настрій у тебе був пречудовий. Або той, коли хтось зробив тобі прикрість і ти хотіла якось її пом’якшити. Або той, коли ти доходила висновку, що тобі треба внести якусь зміну у своє життя.
Одяг завжди перетворює емоції на матерію. Це один із мостів між видимим і невидимим. Є також одяг, який може завдати тобі лиха, бо він був виготовлений для інших осіб, але потрапив у твої руки.
Бріда розуміла, що хотіла сказати їй Вікка. Вона справді мала сукні, які не наважувалася носити; щоразу, коли вона вдягала їх, із нею відбувалося щось не те.
— Позбудься одягу, що був пошитий не для тебе, — наполегливо порадила їй Вікка. — І носи весь інший. Надзвичайно важливо, щоб земля була завжди оброблена, хвиля вкрита шумовинням, а емоції перебували в русі. Усе у світі рухається; тож і ми не можемо зупинятися.
Повернувшись додому, Бріда виклала на ліжко все, що витягла з гардероба. Вона переглянула кожну одежину — там було чимало таких, про чиє існування вона вже й забула; інші нагадували про щасливі хвилини в її житті, але вийшли з моди. Проте Бріда їх зберігала, бо ті одежини були наділені для неї певними чарами — позбувшись їх, вона, як їй здавалося, позбулася б тих щасливих емоцій, які переживала, коли вдягала їх.
Вона переглянула елементи вбрання, що, на її думку, спричиняли погані «вібрації». Бріда завжди плекала надію, що одного дня вони змінять свій знак на протилежний і вона зможе носити ці речі, проте щоразу, коли наважувалася на такий «тест», у неї виникали проблеми.
Вона вже давно помітила, що її взаємини зі своїм одягом набагато складніші, аніж здавалося на перший погляд. Та все одно їй було нелегко змиритися з тим, що Вікка визнала за потрібне втрутитися в те, що вона вважала найінтимнішим і найбільш особистим у своєму житті — в її манеру вдягатися. Певне вбрання вона зберігала для тієї або тієї особливої нагоди, й лише вона спроможна вирішити, коли вдягати його. Інше не годилося для праці, було й таке, яке вона вважала неможливим носити в суботу або в неділю. Чому Вікка втручається в її інтимні справи? Вона ніколи не ставила під сумнів її настанови, танцювала під ритми світу й запалювала свічки, занурювала у воду кинджали й вивчала ритуали, яких вона ніколи не виконуватиме. Цю науку вона могла сприйняти — бо вона входила до Традиції, Традиції, яку вона далеко не завжди могла зрозуміти, але яку треба було приймати навіть у її незрозумілому варіанті. Та втрутившись у її інтимні взаємини з одягом, Вікка, як їй здалося, втрутилася в її манеру жити на світі.