Коли допили другу пляшку, вона вже забула, що приїхала сюди тільки для того, щоб подякувати чоловікові, який сидів тепер перед нею. Її взаємини з ним — тепер вона добре це усвідомила — були завжди прихованим викликом. Їй би не хотілося бачити в ньому звичайну людину, а вона небезпечно наблизилася до такого бачення. Їй більше до вподоби був образ мудреця, який запросив її піднятися в курінь, обладнаний на верхівці дерева, й кілька годин просидів там, споглядаючи захід сонця.
Вона знову заговорила про Вікку, спостерігаючи, чи він якось на це відреагує. Розповіла йому, що з неї чудова Наставниця, яка навчила її всього, що їй треба знати на даний момент, — але робила це в такий витончений спосіб, що в неї завжди виникало враження, ніби вона вже й раніше знала все те, чого тепер навчилася.
— Але ти завжди все знаєш, — сказав Маг. — Так навчає Традиція Сонця.
«Бачу, він не хоче погодитися з тим, що Вікка — добра Наставниця», — подумала Бріда.
Вона вихилила ще один келих вина й продовжила розмову про свою Вчительку. Але Маг більше не реагував.
— Розкажіть мені про ваше кохання, — сказала вона, намагаючись якось спровокувати його.
Вона не хотіла нічого про це знати, зовсім не хотіла. Але тільки так вона сподівалася розбудити в ньому якусь реакцію.
— То було кохання підлітків. Ми належали до покоління, яке не знало меж, яке любило Бітлів та «Роулінґ Стоунз».
Вона була здивована цією відповіддю. Випивка, замість розслабити її, посилила її напруженість. Вона завжди хотіла поставити йому ці запитання, а тепер раптом усвідомила, що його відповіді не задовольняють її.
— Саме в ту пору ми й зустрілися, — провадив він, не звертаючи уваги на те, як вона сприймає його слова. — Обоє ми шукали свої дороги, й вони перетнулися, коли ми пішли навчатися до одного Вчителя. Ми разом вивчали Традицію Сонця, Традицію Місяця, й обоє стали Наставниками, кожен по-своєму.
Бріда вирішила продовжити цю тему. Дві пляшки випитого вина перетворюють чужих одне одному людей на друзів дитинства. І додають сміливості.
— А чому ви розлучилися?
Настала черга Мага замовити ще одну пляшку. Вона це помітила, й напруга її зросла. Їй було б украй прикро довідатися, що він досі кохає Вікку.
— Ми розлучилися тому, що довідалися про існування Іншої Частини.
— А якби ви нічого не знали ані про світляні цятки, ані про блиск в очах, ви й сьогодні були б іще разом?
— Не знаю. Знаю тільки, що якби ми тоді не розбіглися, це було б погано для обох. Ми лише тоді починаємо розуміти життя та Всесвіт, коли зустрічаємо свою Іншу Частину.
Протягом якогось часу Бріда не знала, що їй сказати. Розмову вирішив продовжити Маг.
— Ходімо вийдемо, — сказав він, ледь пригубивши вино з третьої пляшки. — Мені потрібен вітер в обличчя і свіже повітря.
«Він сп’янів, — подумала вона. — І він чогось боїться».
Вона відчула гордість за себе — випивка діяла на неї не так сильно, як на нього, і вона не боялася втратити самовладання. Вона приїхала сюди сьогодні ввечері, щоб розважитися.
— Випиймо ще трохи. Сьогодні я Цариця Вечора.
Маг випив ще один келих. Але він знав, що досяг своєї межі.
— Ви нічого не запитуєте про мене, — сказала вона з викликом у голосі. — Невже вам не цікаво? Чи, може, ви й так усе про мене знаєте, завдяки своїй чаклунській силі?
На якусь частку секунди вона відчула, що зайшла надто далеко, проте не надала цьому ваги. Помітила тільки, що очі в Мага змінилися і блищали тепер якимсь зовсім іншим блиском. Щось у Бріді начебто відкрилося — або, точніше, вона мала відчуття, ніби перед нею впала якась стіна і тепер їй усе дозволено. Вона згадала, як зовсім недавно вони були разом, згадала про своє бажання бути з ним і про ту холодність, з якою він до неї поставився. І до неї раптом дійшло, що вона приїхала сюди сьогодні зовсім не для того, щоб подякувати йому. Вона приїхала, щоб помститися. Щоб сказати йому: вона відкрила Силу з іншим чоловіком, чоловіком, якого вона кохає.
«Навіщо мені мститися йому? Чому я на нього розлючена?»
Але вино не дозволяло їй знайти очевидну відповідь на ці запитання.
А Маг дивився на дівчину, яка сиділа перёд ним, і бажання показати свою Силу то опановувало його, то кудись відходило. Через такий день, як цей, багато років тому, усе його життя змінилося. У ту епоху справді існували Бітли та «Роулінґ Стоунз». Але існували також люди, які прагнули опанувати невідомі сили без віри в них, вони вивчали магію, бо вважали її могутнішою за власні спроможності й були певні, що зможуть вийти з Традиції, як тільки вона їм набридне. Він був одним із таких. Він увійшов до священного світу через Традицію Місяця, вивчаючи ритуали та перетнувши міст між видимим і невидимим.