Будь-яка людина спроможна впізнати цей блиск, навіть не розбуджуючи в собі ніякої магічної сили. Вона знала про цей блиск ще до того, як довідалася про його існування. До речі, вона вже бачила цей блиск і в очах Мага, того вечора, коли вони вперше сиділи в цьому шинку.
Зненацька вона зупинилася.
«Я п’яна», — знову подумала вона.
їй треба швидше забути про ці дурні думки. Насамперед треба порахувати, скільки в неї залишилося грошей, чи їх вистачить на таксі. Це зараз найважливіше.
Але вона побачила блиск в очах Мага. Блиск, який показував їй її Іншу Частину.
— Ти бліда, — сказав їй Маг. — Мабуть, забагато випила.
— Це минеться. Ми тут трохи посидимо, поки я оговтаюся. А тоді поїду додому.
Вони сіли на лаві, й вона стала нишпорити в сумочці, шукаючи там монети. Вона могла б підвестися на ноги, взяти таксі й поїхати, щоб уже ніколи сюди не повернутися. Вона має свою Наставницю, вона знає, як іти далі своєю дорогою. Вона знає також свою Іншу Частину; і якби вона зараз підвелася й поїхала, то, можливо, саме в такий спосіб виконала б ту місію, яку доручив їй Бог.
Але їй був 21 рік. Й у свої двадцять років із лишком вона вже знала, що можливо зустріти дві Інші Частини в одному перевтіленні, й результатом таких двох зустрічей будуть біль і страждання.
Чи зможе вона втекти від цього?
— Я не поїду додому, — сказала вона. — Хочу залишитися тут.
Очі Мага засяяли, і те, що було раніше надією, перетворилося на впевненість.
Вони пішли далі. Маг бачив, як аура Бріди кілька разів змінювала колір і подумки сподівався, що дівчина не зіб’ється з правильної дороги. Він знав, який гуркоче грім і які землетруси двигтять у цю мить у душі його Іншої Частини — але такими були всі процеси перетворення. Так само перетворювалися небесні світила, люди, земля.
Вони вийшли з села й були тепер у чистому полі, прямуючи до тих покритих лісом гір, де завжди зустрічалися, коли Бріда попросила його зупинитися.
— Ми підемо сюди, — сказала вона, звертаючи на стежку, яка вела до поля, засіяного пшеницею.
Вона не знала, навіщо це робить. Лише відчувала, що потребує силу природи, потребує допомоги духів, своїх друзів, які від самого сотворіння світу населяли найгарніші куточки нашої планети. Величезний місяць сяяв у небі й у його світлі було добре видно стежку, що бігла посеред пшеничного поля.
Маг ішов за Брідою, нічого не кажучи. У глибині серця він дякував Богові за свою віру. За те, що не дозволив собі повторити колишню помилку, яку був готовий повторити за хвилину до того, як одержав те, що просив.
Тепер вони йшли через пшеничний лан, що його місячне світло перетворило на сріблясте море. Бріда йшла навмання не маючи найменшого уявлення про те, яким буде її наступний крок. Внутрішній голос казав їй, щоб вона йшла вперед, що вона жінка не менш сильна, аніж її далекі попередниці — і що нехай вона не турбується, вони тут із нею, вони спрямовують її кроки й захищають її Мудрістю Часу.
Вони зупинилися серед поля. Навколо височіли гори, й на одній із них був камінь, з якого дуже добре видно захід сонця, мисливський курінь, що височів над усіма іншими куренями, й те місце, де якось уночі одна дівчина змагалася з жахом і нічною темрявою.
«Я цілком віддаюся, — подумала вона. — Я цілком віддаюся і знаю, що перебуваю під захистом». Вона відтворила в уяві свічку, яка горить у неї на столі, невеличкий вівтар для поклоніння культу Традиції Місяця.
— Ось тут добре, — сказала вона, зупиняючись.
Підібрала на землі паличку й накреслила навкруг них велике коло, повторяючи священні імена, яких навчила її Наставниця. Вона не мала в руках свого ритуального кинджала, не мала жодного зі своїх священних предметів, але її далекі попередниці були тут, і вони заспокоїли її, сказавши, що, прагнучи уникнути смерті на вогнищі, вони колись освячували знаряддя своєї кухонної праці.
— Усе у світі священне, — сказала вона.
І ця паличка була священною.
— Атож, — погодився Маг. — Усе у світі священне. І навіть піщинка може стати мостом до невидимого.
— У цю мить, проте, мій міст до невидимого — моя Інша Частина, — відповіла Бріда.
Його очі наповнилися слізьми. Бог був справедливий.
Обоє увійшли в коло, й вона ритуально його закрила. То був захист, яким маги та відьми користувалися від незапам’ятних давен.
— Ти великодушно показав мені свій світ, — промовила Бріда. — А тепер я здійснюю ритуал, показуючи, що і я належу до нього.
Вона піднесла руки до Місяця й покликала магічні сили природи. Багато разів вона бачила, як її Наставниця це робить, коли вони приходили в ліс — але тепер вона так робила й була певна, що не припуститься помилки. Сили підказували, що їй нічого не треба навчатися, треба тільки згадати про багато часів і багато життів, що їх вона прожила як відьма. Вона була тут, жриця, яка в давні часи поєднувала знання ґрунту з перетворенням зерна й молилася, поки її чоловік обробляв землю.