Мати подивилася на дочку. Їй хотілося, щоб дочка зрозуміла все. Але десь у глибині душі вона вважала, що Бріда живе у світі, в якому цей вид кохання більше не існує.
— Я ніколи не переставала кохати твого батька, моя любов до нього не уривалася бодай на день, — сказала вона. — Він завжди перебував зі мною поруч, віддавав мені все найкраще, що в нього було, і я хочу залишитися з ним до кінця своїх днів. Але серце — таємниця, і я ніколи не зможу зрозуміти, що тоді зі мною було. Я знаю тільки, що та зустріч допомогла мені більше повірити в себе, показавши мені, що я ще спроможна кохати й бути жаданою й навчивши мене чогось такого, чого я не забуду ніколи: коли ви зустрічаєтеся у своєму житті з чимось надзвичайно важливим, то це не означає, що ви повинні відмовитися від усього іншого.
Вряди-годи я досі згадую про нього. Мені хотілося б знати, де він тепер, чи знайшов він те, що шукав у той день, чи він живий, чи Бог уже забрав його душу до Себе. Я знаю, він ніколи не повернеться — і лише тому я змогла кохати його так сильно і з такою впевненістю. Бо той день не може повторитися — адже тоді ми віддалися одне одному цілком.
Мати підвелася.
— Мені час іти додому, щоб закінчити твою сукню, — сказала вона.
— Я хочу ще трохи побути тут, — відповіла Бріда.
Мати підійшла до дочки й ніжно поцілувала її.
— Дякую, що ти мене вислухала. Я вперше розповіла цю історію. Боялася, що мені доведеться й померти з нею, і тоді вона зникла б із лиця землі. А тепер ти зберігатимеш її для мене.
Бріда піднялася сходами й зупинилася перед церквою. Невеличка й кругла, вона була великою гордістю краю, однією з перших святинь християнства на цих землях, і щороку дослідники й туристи приїздили оглядати її. Від первісного храму, збудованого тут у п’ятому сторіччі, не збереглося нічого, крім кількох ділянок підлоги; кожне зруйнування, проте, залишало якусь частину неушкодженою, а тому відвідувач міг простежити історію кількох архітектурних стилей, оглядаючи лише одну будівлю.
У церкві грав орган, і Бріда протягом якогось часу слухала музику. У цій церкві все було добре пояснене, всесвіт тут перебував там, де й мусив перебувати, й той, хто заходив у її двері, міг більше не турбуватися ні про що. Тут не існували таємничі сили, що витали над людьми, не існували темні ночі, в які треба було вірити, не розуміючи їх. Уже ніхто не спалював людей на вогнищах, і релігії всього світу співіснували так, ніби були союзниками й приводили людей до одного Бога. Щоправда, її країна досі становила виняток у цьому мирному співіснуванні — на Півночі люди вбивали одне одного за віру. Але та війна мала закінчитися через кілька років, адже Бог майже пояснений. Він добрий і великодушний Отець, і всі почувають себе в безпеці під Його захистом.
«Я — відьма», — сказала вона собі, борючись проти дедалі сильнішої спокуси увійти. Вона дотримується іншої Традиції й хоч Бог у неї той самий, але якщо вона сюди увійде, то осквернить це місце, а воно осквернить її.
Вона припалила сигарету й подивилася на обрій, намагаючись більше про це не думати. Спробувала зосередити думки на матері. У неї виникло раптове бажання побігти додому, кинутися їй на шию й розповісти, що через два дні вона буде висвячена у Великі Містерії відьом. Розповісти, що вона мандрувала в часі, що пізнала силу сексу, що змогла побачити все, що було на вітрині крамниці, застосувавши лише методи Традиції Місяця. Вона потребувала ніжності й розуміння, бо й вона знала такі історії, про які не могла розповісти нікому.
Орган перестав грати, й Бріда знову почула голоси міста, спів пташок, вітер, який шарудів у гіллі дерев і повідомляв про прихід весни. По той бік церкви відчинилися й зачинилися двері — хтось звідти вийшов. На якусь мить вона знову побачила себе в одну з неділь часів свого дитинства, коли стояла там, де стояла й тепер, і дратувалася, бо служба Божа триватиме довго, а неділя була єдиним днем, коли вона мала змогу побігати на полях.
«Я повинна увійти». Можливо, мати зрозуміла б, що вона тепер почуває; але зараз мати від неї далеко. Перед нею тільки порожня церква. Вона ніколи не запитувала у Вікки, яку роль відігравало християнство в усьому тому, що відбувалося з ними. Вона мала відчуття, що коли увійде в ці двері, то зрадить своїх сестер, спалених на вогнищах.