«Тепер це вже не має ваги», — подумала Вікка. Бо знову поверталися часи чудотворства, й ніхто не зможе бути байдужим до тих змін, які незабаром почнуть відбуватися у світі. Мине не так багато років, і сила Традиції Сонця виявить себе в усьому своєму блиску. Усі люди, які не обрали свій шлях, будуть невдоволені собою і змушені зробити вибір.
Або прийняти існування, позначене розчаруванням і болем, або зрозуміти, що всі народилися для того, щоб бути щасливими. А коли вибір буде зроблено, то вже не буде коли змінюватися; вибухне велика війна — джихад.
Точно розрахованим рухом руки Вікка накреслила в повітрі коло, застосувавши ритуальний кинджал. У невидимому колі проступили обриси п’ятикутної зірки, яку відьми називають пентаграмою. Пентаграма — це символ елементів, що впливають на людину, й через неї жінки, які розпростерлися на землі, увійдуть у контакт зі світом світла.
— Заплющіть очі, — сказала Вікка.
Троє жінок зробили, як вона сказала.
Вікка накреслила кинджалом кілька ритуальних малюнків на голові кожної з трьох жінок.
— А зараз розплющіть очі своїх душ.
Бріда зробила, як їй сказано. Вона побачила себе в пустелі, й місцевість здалася їй дуже знайомою.
Вона згадала, що вже була тут. Із Магом.
Пошукала його очима, але не знайшла. Проте страху не відчула; була спокійна й щаслива. Вона знала, хто вона, знала, в якому місті живе — знала, що на іншому відрізку часу тут відбувалося свято. Але все це не мало значення, бо краєвид перед нею був дуже гарний: піски, десь на обрії — гори, й величезний камінь перед нею.
— Ласкаво просимо, — сказав чийсь голос.
Біля неї стояв чоловік у такому костюмі, який носили в ті часи, коли її дід ще був молодим.
— Я Наставник Вікки. Коли ти станеш Наставницею, твої учениці приходитимуть сюди зустрічатися з Віккою. І так триватиме доти, доки Душа Світу зможе виявити себе.
— Я присутня на ритуалі відьом, — сказала Бріда. — Тут відбувається шабаш.
Наставник засміявся.
— Ти вийшла на свою Дорогу. Мало хто має мужність зробити це. Люди воліють іти дорогами, що їм не належать. Усі володіють Даром, але не всі хочуть його помічати. Ти наважилася визнати свій Дар — а твій Дар — це твоя зустріч зі Світом.
— А навіщо мені це треба?
— Щоб обробляти сад Божий.
— Переді мною — моє життя, — сказала Бріда — Хочу прожити його, як усі люди. Хочу мати право помилятися. Хочу мати право бути егоїсткою. Я не хочу бути бездоганною, ви мене розумієте?
Наставник усміхнувся. Синій плащ з’явився на його руці.
— Не існує іншого способу наблизитися до людей, як стати одним із них.
Сцена навколо неї змінилася. Вона вже була не в пустелі, а в середовищі, схожому на воду, де плавали якісь дивні речі.
— Таким є життя, — сказав Наставник Вікки. — Воно не може відбуватися без помилок. Клітини точно відтворювали одна одну протягом мільйонів років, а потім одна помилилася. І в результаті виникла можливість щось змінити в цьому нескінченному повторенні.
Бріда, засліплена, дивилася на море. Вона не запитувала, як їй щастить дихати в такому середовищі. Вона могла чути тільки голос Наставника, й не могла пригадати нічого, крім подорожі, яка почалася з пшеничного поля.
— Саме помилка запустила світ у рух, — сказав Наставник Вікки. — Ніколи не бійся помилитися.
— Але ж Адам і Єва були вигнані з раю.
— Й одного дня вони повернуться. Уже знаючи про чудеса неба й чудеса світу. Бог знав, що робить, коли привернув увагу обох до дерева Добра й Зла.
Якби Він не знав, що вони з’їдять яблуко, то нічого їм не сказав би.
— Навіщо ж він сказав?
— Щоб запустити Всесвіт у рух.
Сцена змінилася, й тепер навколо неї знову була пустеля з великим каменем посередині. Був ранок, і рожеве світло стало розливатися над обрієм. Наставник Вікки підійшов до неї з плащем.
— Я висвячую тебе. Твій Дар — знаряддя Бога. Зроби все, щоб він став добрим знаряддям.
Вікка підняла обома руками сукню наймолодшої з трьох жінок. То була символічна пожертва кельтським жерцям, присутнім на церемонії — їхні астральні тіла літали над деревами. Потім обернулася до дівчини.
— Підведися.
Бріда підвелася. На її голому тілі танцювали тіні від вогнища. Одного дня це саме полум’я пожерло інше тіло. Але ті часи відійшли в минуле.
— Підійми руки.