Дівчина підняла руки. Вікка її вдягла.
— Я була гола, — сказала вона Наставникові Вікки, коли він накинув на неї плащ. — І мені не було соромно.
— Якби не існувало сорому, Бог не довідався б, що Адам та Єва з’їли яблуко.
Наставник Вікки дивився, як сходить сонце. Він здавався неуважним, але Бріда знала, що це не так.
— Ніколи не знай сорому, — провадив він. — Приймай те, що пропонує тобі життя, й намагайся пити з усіх чаш, які перед тобою стоять. Ти маєш спробувати всі вина — якісь по кілька крапель, а якісь — випити до дна.
— А як я зможу відчути різницю між ними?
— На їхній смак. Лише той спроможний визначити добре вино, хто спробував вина гіркого.
Вікка обкрутила Бріду й поставила її перед вогнищем, а сама перейшла до наступної з жінок, які мали бути висвячені. Вогонь перехоплював енергію її Дару, щоб він міг повніше виразити себе в ній. У цю мить Бріда мала спостерігати, як сходить сонце. Сонце, яке освітлюватиме решту її життя.
— Тепер тобі пора йти, — сказав Наставник Вікки, коли сонце викотилося з-за обрію.
— Я не боюся свого Дару, — відповіла Бріда. — Я знаю, куди йду, і знаю, що мені робити. Знаю, що хтось мені допоміг.
Я вже тут була раніше. Тут були люди, що танцювали, і таємний храм Традиції Місяця.
Наставник Вікки не сказав нічого. Обернувся до неї і зробив знак правою рукою.
— Тебе прийнято. Нехай твоя дорога буде дорогою Миру, у хвилини Миру. І дорогою Битви — у хвилини Битви. Ніколи не змішуй ці хвилини.
Обличчя Наставника Вікки стало розпливатися разом із пустелею та каменем. Залишилося тільки сонце, але сонце почало зливатися із власним небом. Незабаром небо потемніло, а сонце стало схоже на полум’я вогнища.
Бріда повернулася. Вона пам’ятала все: гомін, виляски долонь, танець, транс. Пам’ятала, як вона роздяглася перед усіма цими людьми, й відчула певну ніяковість. Але пам’ятала також про свою зустріч із Наставником Вікки. Спробувала подолати сором, страх і тривогу — тепер вони супроводжуватимуть її завжди й треба до них звикати.
Вікка попросила, щоб три Висвячені залишилися в центрі півкола, яке утворювали жінки. Відьми взялися за руки й замкнули круг.
Вони затягли мелодію, яку ніхто не наважився підтримати; звуки злітали з майже стиснутих губ, створюючи дивну вібрацію, яка ставала дедалі пронизливішою, аж поки перетворилася на зойк, схожий на крик божевільного птаха. У майбутньому вона теж навчиться створювати такі звуки. Навчиться ще багатьох речей і зрештою також стане Наставницею. І стане висвячувати у Традицію Місяця інших чоловіків та жінок.
Але все це буде у свій призначений час. А часу тепер, коли вона зустрілася зі своєю долею, багато, і хтось неодмінно їй допоможе. Вічність належить їй.
їй здалося, що всі люди навколо неї огорнуті якимись дивними кольорами, й вона трохи розгубилася, їй хотілося, щоб світ став таким самим, яким він був раніше.
Відьми перестали співати.
— Висвячення у Традицію Місяця завершено, — сказала Вікка. — Світ тепер перетворився для вас на поле, й ви повинні дбати, щоб урожай був багатим.
— У мене якесь дивне відчуття, — сказала одна з висвячених. — Наче все розпливається перед очима.
— Ви набули спроможність бачити силові поля навколо людей або їхню ауру, як ми це називаємо. Це ваш перший крок на дорозі Великих Таємниць. Це відчуття скоро вас покине, а потім я навчу вас, як його знову розбуджувати.
Швидким і спритним рухом вона кинула свій кинджал, і він устромився в землю з такою силою, що його руків’я ще довго бриніло від удару.
— Церемонію завершено, — оголосила вона.
Бріда підійшла до Лоренса. Очі йому блищали, і вона знала, що він пишається нею і кохає її. Вони могли б зростати разом, спільно створити для себе нову манеру життя, відкривати Всесвіт, який був перед ними, знаходити людей, які мають бодай трохи мужності.
Але був іще один чоловік. Розмовляючи з Наставником Вікки, вона вже зробила вибір. Бо цей чоловік зможе підтримати її за руку в тяжкі хвилини життя й завдяки своєму досвіду з любов’ю проведе її крізь Темну Ніч Віри. Вона навчиться любити його, і її любов буде не меншою, ніж її повага до нього. Вони обоє йдуть по одній дорозі пізнання, завдяки йому вона дійшла аж сюди. Будучи з ним, вона зрештою опанує одного дня Традицію Сонця.
Вона знає тепер, що вона відьма. Протягом багатьох століть вона вивчала мистецтво чаклування й тепер повернулася на своє місце. Від сьогоднішнього вечора в її житті не буде нічого важливішого, ніж мудрість.