Неймовірна феєрія квітів, організована й утілена Вікторією, привабила до міста людей з навколишніх сіл, для яких це — як родинне свято, коли можна потішитися дружній сімейній атмосфері зацікавлення і тихого щастя як для дорослих, так і для дітей. А ще приїжджали автобусами цілі натовпи туристів. Віка разом зі своєю найліпшою колежанкою Мар’яною заздалегідь понадсилали не лише пресанонси в масмедіа, а й зробили розсилку по туристичних агенціях. Маркетинговий хід дав свій ефект: туристи приїжджали поодинокими парами, а також виходили на головній площі цілими групами з автобусів. На старій площі перед замком було ще декілька квіткових інсталяцій і повністю заквітчані літери «Я люблю Жовкву».
Зі сцени линула музика джазового струнного квінтету. Та всі з нетерпінням очікували на зіркового гостя, який — Віка сподівалася — таки приїде ближче вечора, хоча перемовини були складними. Продюсер відомого джаз-мена аж ніяк не хотів займатися благодійністю і тягнути за двадцять п’ять кілометрів від Львова свого підопічного. Вони телефонували одне одному протягом останніх днів неодноразово. Продюсер запевняв, що, найімовірніше, приїдуть із кількома музичними номерами, але все затягував і затягував час, незважаючи на переконливі благання Вікторії та обіцяну розкішну вечерю в колишньому маєтку Жолкевських. З приїздом зірки очікувався наплив місцевої публіки, преси й мала посилитись охорона, відповідно до запиту Вікторії, що вона подала в мерію.
Узагалі Віка легко підключила місцеву владу. І це було єдиним, що далося без особливих зусиль. Просто прийшла в автентичну будівлю ліворуч замку, де сиділо керівництво міста, і з дверей випалила голові:
— Хочете, я вам зроблю у Жовкві свято, якому і Львів позаздрить?!
Василь Євгенович самими скуйовдженими бровами підняв аж на чоло свої великі окуляри. Такої зухвалості й натиску жодна місцева особа собі не дозволила б. Тому він запропонував для початку привітатися та познайомитися. Вікторія несподівано для себе збентежилася, бо справді про це забула. Та за неквапною розмовою і горнятком доброї кави виявилося, що перед мером колишня жовківчанка й власниця крамнички квітів на площі Ринок. Мер укотре здивувався, але цього разу вже з приємністю підтвердив:
— Гаразд, моя люба. Мені дуже подобається ваша пропозиція. Уже давно в нас нічого такого гучного не було, хоч я і не можу применшувати своїх заслуг. Ми проводимо колосальну роботу. Є і фестивалі, і книжкові толоки, і всілякі державні свята, до яких ми пропонуємо нашим містянам концертну програму за участі своїх-таки колективів і виконавців. Департамент культури функціонує в нас на відмінно. Я б навіть сказав, що зразково. Ми відродили одну із давно забутих подій — лицарські турніри!
І, відповідаючи на захоплений погляд відвідувачки, зауважив:
— От, до речі, давно ми їх не проводили, можемо об’єднати. Як ви на таке дивитеся?
— Я готова розглянути всі варіанти, — миттю відповіла Віка.
Місто виділило скромний за мірками ініціаторки фестивалю бюджет на сцену, звук, але повністю взяло на себе охорону правопорядку та забезпечення присутності очільників на відкритті, що додавало фестивалю більшої поважності й статусності, аніж якби він проходив сам по собі. Керівниця департаменту культури подбала про співаків та поетів, танцювальні колективи, які заповнювали собою звуковий простір площі. Також запросили виробників солодощів і напоїв на пересувних ятках. І як би там не було, а це полегшило Віці створення атмосфери повноти свята, його місцевого шарму — і одночасно не порушувало камерності маленького містечка. До того ж вона не витратила на це ані копійки, які суворо контролювала в ході здійснення виплат.
Вікторія склала собі кошторис, який сягнув майже пів мільйона гривень, що, вона сподівалася, вкладала з метою розвитку власного флористичного бізнесу й мала надію відбити найближчим часом. На свято було привезено кілька десятків тисяч троянд і зелені з власних теплиць, замовлено необхідні каркасні металоконструкції, на які цілий день і цілу ніч місцеві та приїжджі флористи чіпляли підрізані пуп’янки квітів, попередньо нанісши мох як основу. Пізніше всю цю рукотворну красу обережно поливали водою з лієчок, аби не випала чи не зів’янула якась троянда. Усе довкола квітло й пахло в прямому розумінні слова.