— Ані слова про моїх! Нема їх більше в цьому світі — і в тому є також моя провина. Я ніколи її не спокутую, ба більше: я повинен був уже тоді припинити з тобою все.
— Тоді?! Чого ж не припинив? Бо тяжко було, розради потребував… А тепер добре! Тепер нова молода фіфа з’явилася, і ти розплився, як млинець на пательні. Ніякого почуття поваги й обов’язку до жінки, з якою в тебе тривалі стосунки.
— Припини! Зрештою, я ніколи тобі навіть не казав, що люблю. Це був просто секс, який задовольняв нас обох.
— Ага! Використав мене, як ідіотку!
— Усе, Світлано Петрівно! Досить розмов. Починається робочий день. Прошу вас зробити обхід. За годинку беріть вашу пацієнтку на УЗД. Я вас чекатиму вже внизу.
— Але…
— І жодних розмов про минуле. Забудьте! Не змушуйте мене вдаватися до крайніх заходів.
— Це яких же? От, мені просто цікаво! — Вона аж побагровіла від обурення.
Та завідувач уже її не слухав. Він набирав якийсь номер на телефоні, виходячи зі свого кабінету. Протяг голосно ляснув за ним дверима.
— Якщо він думає, що я йому це просто так подарую, то дуже помиляється. Козел! — зі злістю прошепотіла собі під ніс Світлана, докурюючи сигарету.
Дитячий будинок
Цього разу до відвідин малюків Вікторія приготувалася заздалегідь: закупила кілька ящиків здобної випічки на одній із львівських приватних пекарень, заїхала на панчішну фабрику й узяла партію колготочок і шкарпеток для дітлахів, а найголовніше — накупила різних барвистих дитячих книжок: розмальовок — для найменшеньких, казок — для малят і абеток — для дітлахів дошкільного віку. Доверху забили багажник автомобіля Мар’янки ще й різними іграшками та фруктами. Збоку джип мав такий вигляд, наче їде на якийсь ярмарок.
Завантажені по вінця дорогим крамом, вони в піднесеному настрої рухалися в напрямку Таджицької. Передчуття зустрічі з малюками, які раді будь-якій увазі, будь-яким дарункам і частункам, є тим складно описуваним явищем, що називається вдячністю. Коли ти можеш не лише побачити її у щирому сяйві дитячих очисьок, але й відчути фізично в надзвичайній атмосфері радісних скриків, обіймів та цілунків від малюків. Обидві колежанки в передчутті тих позитивних емоцій заїхали на територію закладу майже під самий парадний вхід, наскільки це було можливо. Директорка сиротинцю і завгосп, повідомлені жінками заздалегідь, радо зустрічали їх біля вхідних дверей, по обидва боки від яких росли два кущі, вщент завішані паперовими янголами, талановито створеними дитячими пальчиками разом із виховательками. Чоловік одразу почав допомагати переносити важливий для малюків багаж.
— Вітаю вас, пані Мар’яно! Як добре, що ви саме зараз приїхали, — діти якраз обідають і будуть дуже раді солодкому на десерт.
— Так?! Чудово! Ми, напевно, не зможемо всім одразу все роздати, а зайдемо в якусь одну-дві групи, гаразд? — миттю зорієнтувалася Вікина подруга.
— Звісно! У нас сьогодні також велике свято — двох хлопчиків усиновили!
— Справді, яка чудова новина! Вітаю вас, пані Ярино.
— А довго ті люди обирали малюків?
— Ці — ні. Коли потенційні батьки вже отримали статус кандидатів в усиновлювачі, у подальшому багато залежить від них. Минуло лише три місяці, як одні подали документи, а інші — у той самий день, тобто сьогодні, подали й сьогодні ж визначилися. Але так буває рідко. Зазвичай батьки обирають довше. Є такі кандидати, які думають, що «хтось» їм зобов’язаний знайти дитину, налагодити контакт поміж ними. Але це просто смішно: ніхто нікому нічого не винен. Люди шукають дитину, як то кажуть, щоб серце «тьохнуло».
— І це правильно, адже вибір на все життя, — резонно зауважує Віка.
— За моєї тут присутності найкоротший термін — це місяць, тобто від прийняття всіх документів і до всиновлення. А найдовший — певно, десь років зо два. А що я вам розповідаю! У вас є власний досвід, Мар’яно!
— Та так, але однаково цікаво! — пояснює жінка.
— Хороше дуже хлоп’ятко, ваш Ромчик! Шкода таку дитинку, розумненьку й милу. Ваш чоловік так і не передумав?
— Ех! Ярино Василівно, не питайте. Я працюю над цим. Складно все, дуже складно.
— Ну, так. Коли вже є в нього дитина, то йому все одно.
— Та йому й до свого все одно — ось у чім річ. Він мене геть не розуміє. У нього закон є закон і рідна бабуся — головне. Але я не відступлюсь. Я готова на все. І стареньку просто теж візьму під свою опіку, вмовлю її, а заразом і чоловіка не псувати дитині перспективи.