Напевно багато хто з нас в дитинств╕ замислювався над питанням: що буде, якщо в туалет кинути др╕ждж╕? Скажу чесно - коли я активував проект, то теж про це подумав. Запрограмувати нан╕ти на утворення ново╖ колон╕╖ виявилося нав╕ть прост╕ше, н╕ж я думав. Тим б╕льше, що це споконв╕чно було закладено в ╖хню природу. Головне, щоб вона не надто сильно розрослася.
Вноч╕, коли вс╕ вже заснули, я не став далеко в╕дходити в╕д ма╓тку, ╕ закинув модуль в найближчий дренажний колектор. Просл╕дкувавши, щоб в╕н нормально закр╕пився, я дав добро на початок розгортання системи. Чесно кажучи, я нав╕ть не уявляв, що позбавлен╕ обмежень боти виявляться наст╕льки ефективними. Аналог╕я з др╕жджами в туалет╕ стала очевидною, коли пухка с╕ра маса менш н╕ж за хвилину заповнила собою ледь не увесь об'╓м колектора, а м'ясист╕ листки ф╕льтр╕в швидко потягнулися уздовж тунел╕в. Все йшло за планом, окр╕м ╖дкого жовтуватого диму, що почав вириватися з-п╕д кришки люка. Взявши проби, я був при╓мно здивований: боти знайшли внизу усю таблицю Мендел╓╓ва. Значить проблем ╕з буд╕вельним матер╕алом не буде. Треба лише зменшити темпи буд╕вництва, щоб учн╕ не потру╖лися в╕дходами. Поспостер╕гавши ще к╕лька хвилин, я налаштував систему на пост╕йний рад╕оконтакт, ╕ п╕шов назад до ма╓тку. Попереду був початок нового дня.
Сьогодн╕шн╕й день в Академ╕╖ був особливим - день посвяти у лицар╕. Кайя ╕ Ханл╕ увесь ранок чепурилися, служниц╕ ╖м допомагали, а я крутився на кухн╕, допомагаючи готувати лед╕ Май╖. Ну як допомагав: р╕зав овоч╕, п╕дкидав дрова в п╕ч, м╕сив т╕сто. З останн╕м вийшла дуже ц╕кава ╕стор╕я.
Я ран╕ше на кухн╕ н╕чого серйозного не робив, тому лед╕ Майя усе мен╕ докладно пояснювала й показувала. Здавалося б, що тут складного - зам╕стити т╕сто? Я теж так подумав. М╕сив-м╕сив, аж доки не зрозум╕в, що т╕ста ста╓ все менше. Виявля╓ться нан╕ти ╕з кишечнику вже встигли перекинутися ╕нформац╕╓ю з ус╕ма ╕ншими, ╕ тепер м╕м╕крил на долонях з апетитом поглинав поживну масу. А я ще дивуюся, чому це т╕сто так до рук липне?! Довелося скидати налаштування й зам╕шувати ще одну порц╕ю. Так ╕ минув майже ц╕лий день.
Не зважаючи на заборону покидати ма╓ток, я зм╕г насолодитися яскравими спец-ефектами церемон╕╖. З даху нашого будинку було прекрасно видно, як над ареною пускають чудернацьк╕ фе╓рверки. Хоча н╕, на п╕ротехн╕ку це видовище походило мало, та й запускають ╖х в темну пору доби. Напевно тут використову╓ться той-самий принцип, що й в ╕люз╕ях на л╕таючому остров╕. Я нав╕ть захот╕в поб╕гти, подивитися на усе це зблизька.
Виходячи за ворота, я зм╕нив ск╕н на 'лакея', ╕ подумав, що м╕й основний образ теж сл╕д якось позначити. Вир╕шив назвати цей режим Кей-мод, адже саме п╕д цим ╕менем мене знають прац╕вники Академ╕╖. Я вже був на п╕вдороз╕ до Арени, коли над╕йшов сигнал в╕д реактора: 'Тривога! Посилення теч╕╖! Загроза в╕дриву капсули!'
Я нав╕ть не одразу зрозум╕в, що це означа╓, а коли зрозум╕в - чкурнув найкоротшим шляхом до колектора, прямо через парки, газони, та нав╕ть чуж╕ ма╓тки.
Причина для пан╕ки була б╕льш н╕ж серйозною. Справа в т╕м, що зараз, п╕сля к╕лькох годин активного поглинання орган╕ки, нано-реактор б╕льше нагадував якусь г╕рську рослину, н╕ж фабрику. Розтягнут╕ уздовж тунел╕в, ╖╖ листки активно збирали будь-яку орган╕ку, передаючи вже готов╕ елементи на збиральний пункт в колектор╕. Сама ж капсула нагадувала старий футбольний м'яч, з╕браний ╕з маленьких шестикутних сегмент╕в. Саме в н╕й в╕дбувалося створення к╕нцевого продукту - катал╕затора. От т╕льки п╕д час роботи ця зараза вид╕ляла надто багато тепла, тому капсулу довелося закр╕пити в самому центр╕ колектора. На жаль я не встиг роз╕братися ╕з ц╕╓ю технолог╕╓ю, тому зб╕льшити площу або форму капсули не м╕г, а без цього збити температуру з мо╖ми засобами було вельми складно. Я ╕ так п╕дтримував реактор на м╕н╕мальн╕й потужност╕, аби колектор не перетворився на токсичний гейзер. За хорошу теплов╕ддачу довелося заплатити м╕цн╕стю п╕дв╕ски. ╤ тут виявля╓ться, що якась зараза вир╕шила промити канали! Н╕, я не проти, щоб мою техн╕ку помили чистою холодною водичкою, але ж не п╕д таким тиском! ╤ що б╕льше часу минало, то сильн╕шою ставала теч╕я. На жаль пов╕домлення прийшло надто п╕зно, ╕ капсулу в╕д╕рвало ще до того, як я встиг зробити перший крок. ╤ це тод╕, коли у мене в запас╕ залишилося години три-чотири максимум! Реактор я може ╕ встиг би виростити заново, але тод╕ не залишиться часу на синтез катал╕затора. Та й мене просто жаба давить втрачати таке багатство! Прост╕ше виловити капсулу зараз, поки ╖╖ не винесло за рад╕ус чутливост╕ сенсор╕в, чи взагал╕ не змило в р╕чку. Кр╕м того реактор все ще продовжував працювати, хоч ╕ не в такому темп╕, як ран╕ше. Рано чи п╕зно капсула не витрима╓ внутр╕шнього тиску, ╕ нан╕ти вирвуться назовн╕. А що може нако╖ти некерований 'с╕рий слиз'? Правильно - апокал╕псис. Зв╕сно далеко в╕д генератора вони не в╕д╕йдуть, але хорошого все одно мало.
Ось так ╕ розпочався м╕й заб╕г: я рухався по поверхн╕, а м'ячик ╕з катал╕затором - по тунелях. Раз у раз високо п╕дстрибуючи, я спод╕вався знайти наступний люк до того, як туди д╕станеться капсула. Та вс╕ спод╕вання були марними, обраний мною колектор був останн╕м на шляху з Академ╕╖. П╕дземний тунель в╕в кудись глибоко в л╕с ╕ я, не довго думаючи, поб╕г за ним.
Л╕с тут теж був особливий. Б╕ля Академ╕╖ це ще не так пом╕тно, але що дал╕ ти заходиш, то б╕льше сл╕д╕в цив╕л╕зац╕╖ побачиш. ╤ я говорю не про бич сучасно╖ цив╕л╕зац╕╖ - всюдисуще см╕ття. Н╕! Там були Ру╖ни! Саме так, з велико╖ букви, тому що ╕накше назвати ц╕ споруди в мене язик не поверта╓ться. Величезн╕, монументальн╕, за них ч╕плялося кор╕ння всього л╕су. Зда╓ться це було якесь м╕сто. Принаймн╕ тепер зрозум╕ло, зв╕дки п╕д л╕сом взялися канали. Буд╕вельники Академ╕╖ вир╕шили не будувати свою, а просто п╕дключилися до вже ╕снуючо╖.
Спринт. Як багато в цьому слов╕... Одразу ж згадуються мо╖ поб╕геньки по Нью-Йорку. Н╕, я не п╕дривав ногами асфальт, ╕ не в╕дкидав з дороги автомоб╕л╕, як це мав робити ориг╕нальний Зевс. Для мене це був просто ще один р╕зновид маневреного бою. Часто я наздоганяв сво╖х жертв, коли вони намагалися в╕д╕рватися в╕д мене на машинах, або вертольотах. Був нав╕ть один раз, коли я наздоганяв л╕так на зл╕тн╕й смуз╕.
В цьому нема╓ н╕чого захоплюючого, чи складного. Ти просто б╕жиш, ус╕ляко намагаючись скоротити дистанц╕ю. Це чимось нагаду╓ гру в квача. Т╕льки тут не потр╕бно передавати квача руками - можна й кулею.
Тут ситуац╕я була аналог╕чна, з т╕╓ю т╕льки р╕зницею, що д╕статися до сво╓╖ ц╕л╕ мен╕ заважала земна поверхня. ╤ що найг╕рше - ця поверхня була ну дуже нер╕вною. Наст╕льки, що б╕гти доводилося мало не по г╕лках дерев. М╕ж ╕ншим л╕с тут дуже нав╕ть троп╕чний, розбитий на яруси: внизу ростуть чагарники, вище йдуть переплет╕ння лози та м╕лких дерев, а верх╕вку займають крони велетн╕в. Ось по одному з таких ярус╕в я й стрибав. Мен╕ б ╕ще жовтий комб╕незон, намалювати вуса, ╕ можна в╕дправлятися на з'╖зд рольовик╕в. Хм... А це хто ще хто так╕? Невже я тут не ╓диний посл╕довник Наруто?
В╕зор вихопив ╕з зелен╕ попереду ц╕лу команду живих орган╕зм╕в, що збиралися в мо╓му напрямку. Спос╕б пересування у нас був ╕дентичний, але вони рухалися пов╕льн╕ше, ╕ не так гучно. Якби не теплове випром╕нювання, я б ╖х до останнього не пом╕тив - наст╕льки досконало вони маскувалися п╕д дерева. Та мен╕ зараз з ними балакати було н╕коли.
Зосередившись прямо у мене по курсу, ц╕ четверо нев╕домих почали готувати зас╕дку. Я нав╕ть пом╕тив, як вони натягнули м╕ж деревами дуже тонк╕ волос╕н╕, в яких я м╕г заплутатися. Вир╕шивши не псувати таку хорошу пастку, я прямо перед ними р╕зко зм╕нив курс. Стрибок виявився достатньо сильним, щоб товста г╕лка п╕д╕ мною в╕д╕рвалася в╕д дерева. Дал╕ я вже маневрував, опираючись на стовбури, ╕ лише вир╕внявши курс, знову перейшов на горизонтальн╕ опори. Мо╖ нов╕ знайом╕ виявилися ельфами. Ельдарами, якщо точн╕ше: висок╕ мулати з╕ св╕тлим волоссям, прекрасно замаскован╕, озбро╓н╕ луками та загнутими кинджалами. В╕зуальний контакт тривав не б╕льше к╕лькох секунд, однак вони встигли покинути сво╖ позиц╕╖, ╕ тепер намагалися наздогнати неспод╕ваного конкурента. Нав╕ть стр╕ляли навздог╕н. Я ж лише п╕ддав на ноги, ╕ швидко в╕д╕рвався в╕д пересл╕дування. Принаймн╕ я так думав. Спостер╕гаючи за сво╖ми пересл╕дувачами, я буквально на мить втратив пильн╕сть, ╕ влет╕в прямо у розв╕шане м╕ж деревами павутиння. Саме так - павутиння. Схоже це був стац╕онарний вар╕ант ╖хньо╖ попередньо╖ пастки. Влет╕вши в ц╕ майже невидим╕ мотузки, я по ╕нерц╕╖ з╕рвав к╕лька г╕лок, до яких вони були прив'язан╕, та й так ╕ завис. Часу розбиратися ╕з ельфами не було, тому я викинув леза ╕ в к╕лька змах╕в зв╕льнив себе з пастки, звалившись на землю з висоти четвертого поверху. Л╕ани та ╕нш╕ рослини пригальмували мо╓ пад╕ння, однак ельфи були вже поруч ╕ почали засипати мене стр╕лами. Цього разу ╖х було вже семеро, ╕ тро╓ нав╕ть п╕шли у ближн╕й б╕й, коли побачили, що обстр╕л н╕чого не да╓. Ц╕ вже були озбро╓н╕ короткими парними мечами, ╕ носили щитки, як╕ покривали усю фронтальну проекц╕ю б╕йця, роблячи акцент на маневрен╕сть та гнучк╕сть. ╤ головне - вони прекрасно працювали в груп╕.