Випустивши к╕гт╕, я намагаюся швидко в╕дс╕кати шматки холодцю до того, як в╕н схопиться, добираючись до капсули з катал╕затором. Виходить погано, але для мене це вже не ма╓ н╕якого значення - я нарешт╕ зум╕в в╕дшкребти в╕д субстанц╕╖ одну з╕ стор╕н капсули, ╕ одразу ж приклав до чорно╖, погризено╖ поверхн╕ в╕льну руку. Резервуар був ледве на третину заповнений катал╕затором, але зараз для мене цього буде б╕льш н╕ж достатньо. Щойно пальц╕ торкнулися поверхн╕ капсули, мен╕ прийшов запит на ╕н'╓кц╕ю катал╕затора у т╕ло. Перед тим як погодитися, я встиг в╕ддати команду на самол╕кв╕дац╕ю ус╕х бот╕в, як╕ знаходяться за межами костюму, ╕ як т╕льки п╕дтвердив команду...
Твою ж... див╕з╕ю! Як боляче!!! Щойно часточки катал╕затора д╕сталися до першого бота - мене наче ув╕ткнули в розетку. Боти одразу ж кинулися поповнювати сво╖ запаси ╕ в╕дновлювати втрачен╕ структури, через що система почала збо╖ти. Повн╕стю в╕дсторонений в╕д керування, я був абсолютно безсилий, змушений переживати неймов╕рний б╕ль ф╕зичного т╕ла. Б╕ль, якого не мав в╕дчувати в принцип╕! Б╕ль в голов╕, у венах, в грудях... Здавалося, н╕би якийсь м'ясник розпеченою сокирою вир╕шив витягнути з мого черева ус╕ кишки! Н╕, я не хочу цього! Н╕! Стоп!!!
***
Ст╕кають останн╕ л╕три ф╕з╕олог╕чного розчину, ╕ капсула-╕нкубатор в╕дкрива╓ться, показуючи мен╕ перелякану пику одного ╕з лаборант╕в.
- Пане Джен╕нган, ми зак╕нчили!
- Ну показуйте, що тут... Боже милостивий! - один ╕з молодих учених в╕дсахнувся в╕д капсули, впершись задом у лабораторний ст╕л.
Еге ж, скоро ви т╕льки так мене й будете називати, дорогеньк╕. Зв╕сно м╕й вигляд одразу п╕сля витягування з капсули мало походив на бажаний результат, але нав╕ть так я виглядав значно серйозн╕ше за сво╖х родич╕в, ╕ в подальшому ефект т╕льки посилиться. Моя поява ╕з капсули зд╕йснила справжн╕й фурор серед науковц╕в.
- Ну, що можете сказати про наш прототип? - звернувся до сво╖х лаборант╕в Джен╕нган, нав╕ть не п╕дозрюючи, яку лавину ╕дей в╕н породив у мен╕.
- Гармон╕йний ╕ страшний водночас, якщо так можна сказати про зброю. Я вже бачу, як можна оформити його зовн╕шн╕й вигляд...
- Зверн╕ть увагу на його кист╕. Таке розташування жил м╕н╕м╕зу╓ навантаження на скелет нос╕я.
- У нього загальний об'╓м м'яз╕в б╕льший, н╕ж у ╕нших зразк╕в, ╕ водночас вони вже остаточно оформлен╕. Коригування буде складним.
- Ви т╕льки подив╕ться на його структуру! Нам же не доведеться н╕чого коригувати! Т╕льки додати нормальний екзоскелет ╕...
- Зачекайте, а що це в╕н зробив ╕з капсулою? В╕н же повинен був поглинати лише орган╕ку та... Ой, подив╕ться на його спину! У нього ╓ хребет!
- Що? Та не може бути! Гм, д╕йсно схоже хребет.
- А череп перетворився на шолом. Бачите ц╕ волокна на обличч╕? Якщо правильно п╕др╕зати ось тут ╕ тут, то його маска в╕дкриватиметься наче щелепи!
- Питання в тому, чи вл╕зе солдат всередину цього монстра...
Консил╕ум вчених продовжувався ще добрих п╕вгодини, перш н╕ж старший ус╕х роз╕гнав. П╕зн╕ше, коли нас почали фарширувати р╕зноман╕тною техн╕кою, я остаточно п╕д╕гнав св╕й образ п╕д ╕гровий, додавши в дизайн к╕лька деталей в╕д себе. На в╕дм╕ну в╕д ╕нших костюм╕в, як╕ все ще були бридкого рожевуватого кольору живо╖ плот╕, я з самого початку обрав соб╕ чорно-с╕ре забарвлення. Та й екзоскелет для мене робили нормальний, а не схожий на з╕драну з╕ старо╖ авт╕вки раму. Саме завдяки цьому та сво╖й податливост╕ я дуже швидко став 'улюбленцем' в лаборатор╕╖.
Хтось каже, що краса - це коли нема╓ н╕чого зайвого. В мо╓му розум╕нн╕ краса, це функц╕ональний зовн╕шн╕й вигляд. А оск╕льки оптичний камуфляж це питання зн╕ма╓, я вир╕шив повернути зовн╕шн╕сть на свою ж користь. А точн╕ше - перетворити ╖╖ на зброю. Тому кожна деталь довго п╕дбиралася, в╕дшл╕фовувалася на лаборантах, видозм╕нювалася, ╕ нарешт╕ займала сво╓ м╕сце. Я намагався вт╕лити у сво╓му образ╕ ус╕ можлив╕ вар╕анти психолог╕чного залякування суперника. Ск╕льки книжок ╕з психолог╕╖ я перечитав, ск╕льки нерв╕в лаборантам з╕псував - словами не передати. Нав╕ть скло для в╕зора я п╕дбирав таким чином, щоб кожному здавалося, н╕би я дивлюся саме на нього. Результатом я задовольнився т╕льки тод╕, коли лаборанти почали боятися повертатися до мне спиною, а деяк╕ в╕руюч╕ почали хреститися. Людина, яка вперше мене бачить, ╕нстинктивно в╕дчува╓ в мен╕ загрозу, ворога, в╕д якого сл╕д т╕кати, ╕ взагал╕ триматися якнайдал╕. ╤ хоча ус╕ костюми пот╕м виглядали ╕дентично - мене легко пом╕чали, якщо я того хот╕в. В подальшому цей фокус не раз рятував мен╕ життя, тому я вир╕шив прописати цей режим в прошивку костюму п╕д назвою 'Демон-мод' , або скорочено Д-мод. Я вир╕шив, що найкраще буде застосовувати його п╕д час бою, або для вираження сво╖х емоц╕й (ну не смайлики ж на масц╕ малювати). Окремою ф╕шкою став налаштований на ╕нфразвук голосовий модулятор - достатньо одного слова, ╕ ╕нфаркт гарантовано!
╢диною проблемою була сум╕сн╕сть мо╖х систем ╕з нос╕ями. Вже тод╕ я розум╕в, що тривалий контакт ╕з п╕лотом призведе до його смерт╕. Мен╕ п╕дсовували р╕зноман╕тних кандидат╕в, але я ╖х ус╕х в╕дхиляв, оч╕куючи саме його - Лоуренса Барнса. До того моменту я вже перестав бути об'╓ктом пост╕йного операц╕йного втручання, остаточно перетворивши себе на суц╕льний футуристичний бронекостюм. Лаборанти думали, що м╕й дикий зовн╕шн╕й вигляд ╓ насл╕дком пост╕йно╖ зм╕ни нос╕╖в, адже наноботи по сут╕ були звичайними м╕кроорган╕змами. Тому з першо╖ ж хвилини нашого ф╕зичного контакту я вимкнув Д-мод, ╕ почав придивлятися до цього мужика. Одразу ж вил╕зли ц╕кав╕ факти: рак к╕сткового мозку. Цей чолов╕к в будь-якому випадку був смертником, а з╕ мною в╕н отримував хоч ╕ маленький, але шанс. Хай би що про нього не казали ╕нш╕, але я бачив у ньому справжнього патр╕ота. При чому патр╕ота не яко╖сь окремо взято╖ кра╖ни, а всього людства. Хоча н╕, тут я збрехав - це я сам його таким зробив.
Знайти баланс м╕ж особист╕стю нос╕я та мо╖м ╕нтелектом було довол╕ складно. Будь-яке в╕дхилення в╕д м╕н╕мальних величин призводило до серйозних порушень в робот╕ орган╕зму. Тому, не бажаючи надм╕рно мучити мужика, я склав для нього сво╓р╕дний граф╕к: зранку в╕н м╕г робити абсолютно все, оп╕вдн╕ я починав налаштовувати нейронний шунт, пот╕м дв╕ години непритомност╕, щоб в╕н не страждав в╕д м╕грен╕, ╕ до к╕нця дня я знову сушив свою в╕ртуальну голову над вир╕шенням проблеми сп╕в╕снування.
Проблема полягала в тому, що симб╕оз таких костюм╕в б╕льше нагадував паразитування. Костюм, зам╕нюючи собою втрачен╕ орган╕змом кл╕тини, поступово пожирав людське т╕ло. ╤ що вищим був р╕вень синхрон╕зац╕╖, то швидше це в╕дбувалося. Врешт╕-решт бо╓ць перетворювався на кис╕ль всередин╕ тонко╖ високотехнолог╕чно╖ оболонки. В╕д людини не залишалося майже н╕чого окр╕м б╕омаси, нафаршировано╖ наноботами. В принцип╕ це майже н╕чим не в╕др╕знялося в╕д процесу вирощування костюму ╕з п╕ддосл╕дного матер╕алу, т╕льки в цьому випадку вони були неупорядкован╕ та незапрограмован╕. Терм╕н ╕снування б╕йця в такому костюм╕ в кращому випадку обмежувався двадцятьма роками, п╕сля чого ╖х обох можна було викинути ╕ забути, адже без нос╕я нан╕ти довго ╕снувати не можуть. Я ж розраховував на значно б╕льший терм╕н, активно втручаючись в процес, ╕ контролюючи проростання наноструктур в орган╕чному т╕л╕. Я не бажав пост╕йно бути залежним в╕д нос╕я, розраховуючи колись зам╕нити орган╕чне т╕ло на бездушну синтетичну мар╕онетку, що остаточно зн╕ме з мене людськ╕ обмеження.
Нарешт╕ п╕сля майже двох м╕сяц╕в щоденних тортур я п╕д╕брав ключик до м╕зк╕в Барнса, завершивши дублювати потр╕бн╕ ланцюжки нейрон╕в наноботами. Операц╕йна система до цього моменту вже остаточно перетворилася на повноц╕нний суперкомп'ютер ╕з к╕лькома власними п╕дсистемами, тому Лоуренс прокидався п╕д звуки свого власного внутр╕шнього будильника. ╤ в цей прекрасний день зам╕сть нудного дзв╕нка я його п╕дн╕мав прекрасною розслаблюючою мелод╕╓ю: AC/DC - Big Gun!