Н-на! ╤ ще раз, ╕ ще! Отримуй! Куди поб╕г?! Я ще не зак╕нчив!
Пот╕м уже я валяв ведмедя, спускаючи на ньому пар. Я нав╕ть не п╕дозрював, як мен╕ в останню декаду не вистачало нормального мордобою. В так╕ моменти навколишн╕й св╕т просто зника╓, а перед тобою залиша╓ться т╕льки ц╕ль ╕ способи ╖╖ досягнення, т╕льки ворог ╕ зброя в тво╖х руках. Неможливо передати словами в╕дчуття, коли кожен синтетичний м'яз працю╓ на повну потужн╕сть, передаючи усю к╕нетичну енерг╕ю руки прямо в ребра суперника. Коли тактичний анал╕затор на меж╕ сво╖х можливостей прорахову╓ можлив╕ зони ураження, ╕ обира╓ оптимальний маршрут в╕дходу ╕ атаки. Коли ти бачиш, як т╕ло ворога спотворю╓ться п╕д тво╖ми ударами, все сильн╕ше обмежуючи його можливост╕. Ц╕ показники я теж записував, але уже для себе. Тепер же я м╕г не стримуватися ╕ працювати в повний контакт, не турбуючись про зламан╕ ребра, струс мозку чи розбите обличчя - через п╕вгодини все буде як нове, а от задоволення треба було запасати наперед. Яка мен╕ з цього користь? Все дуже просто: я записую усе навколо, включно з╕ станом орган╕зму, аби пот╕м можна це було в╕дтворити у симулятор╕. Пам'ята╓те режим навчання перед проходженням Crysis-3? Так от саме в╕н ╕ лежить в одному ╕з вц╕л╕лих арх╕в╕в. Мо╖ми зусиллями симулятор був допрацьований до повноц╕нно╖ в╕ртуально╖ реальност╕, де можна було день та н╕ч без упину ганяти сво╖х дрон╕в. А коли мен╕ не було чим зайнятися, я перекидав у нього к╕лька сотень реально пережитих сценар╕╖в або ╕мпортував всередину до б╕са багато комп'ютерних ╕гор - з╕ сво╖ми потужностями за реал╕стичн╕сть симуляц╕╖ я готовий ручатися головою. Зв╕сно цей прийом спрацю╓ не б╕льше двох-трьох раз╕в, але ж б╕льше такого шансу найближчим часом може ╕ не трапитися! Тому я старався ур╕зноман╕тнити власн╕ в╕дчуття, насолоджуючись кожною миттю. Великий бурий ведм╕дь, самець, злий ╕ вже трохи побитий, все ще тримав мо╖ удари ╕ активно в╕дмахувався у в╕дпов╕дь, а ╕нколи нав╕ть влучав. П╕д к╕нець нав╕ть проявився отой м╕й ефект гравця-за-мон╕тором - значить 'сон' п╕шов мен╕ на користь ╕ скоро я буду в норм╕!
╤ почалися експерименти: намотування круг╕в, стрибки над та п╕д диким зв╕ром, еп╕ляц╕я хутра, вправляння щелепи та всовування п╕дручних предмет╕в у природн╕ отвори... Хвилини через три я почав повторюватися, ╕ вир╕шив ур╕зноман╕тнити св╕й арсенал, додавши до нього 'пекельний подих' ╕з синтезованого аптечкою ╕ виведеного слинними залозами до ротово╖ порожнини алгогену, а пот╕м взагал╕ перетворив сво╖ долон╕ на контактн╕ шокери. За контроль над т╕лом я уже не боявся - в╕д пережитого шоку друга особист╕сть в╕д╕йде ще не скоро, а бот╕в я в╕д шокера в╕дв╕в. Тепер звичайний крос в голову без п╕дсилення в╕дправить в нокаут будь-яку орган╕чну ╕стоту. ╤ нав╕ть мо╖х високотехнолог╕чних родич╕в.
А ведм╕дь уже зрозум╕в, що тут йому н╕чого не св╕тить, ╕ намагався накивати п'ятами. Я йому ребра порахував, к╕гт╕ вкоротив, половину хутра видер... Який в╕н п╕сля цього ведм╕дь? Правильно - н╕який. А враховуючи, що п╕сля кожного мого удару в╕н дуже кумедно п╕дстрибував, я м╕г з чистою сов╕стю констатувати: свято вдалося!
Махнувши здорованю на прощання колодою по спин╕, я вже вир╕шив повертатися назад в Академ╕ю, коли мо╖ сенсори повернулися в режим мон╕торингу ╕ показали безб╕летного глядача. Д╕дько, а я ж уже давно скинув ╕з себе камуфляж ╕ зам╕сть уже звично╖ л╕вре╖ хизувався натуральною синтетикою, включно ╕з класичним концептом маски й шолома на голов╕. Ну ╕ що тепер ╖й казати?
Тихенько подивившись на одну ╕з учениць, я з╕ здивуванням уп╕знав у н╕й ту-саму альб╕носку, з якою бачився у перший день - Юк╕не. Це вона охороняла родичку Лашури. Дивно, мен╕ вона здалася спок╕йною ╕ вр╕вноваженою д╕вчиною. Та й до учн╕в не в╕дноситься. Як вона опинилася в компан╕╖ цих горе-марафонц╕в? Д╕вчина лежала метрах в десяти в╕д витоптано╖ нами галявини, забившись п╕д колоду, тому був шанс, що вона н╕чого не бачила. Та й темно вже надвор╕... Ув╕мкнувши Кей-мод, я наблизився до потерп╕ло╖. В╕зор показував, що у д╕вчини проблеми з ногою. Можливо п╕двернула, коли т╕кала. Значить ╕ вибиратися ╕з л╕су ми будемо довго ╕... Н╕, це треба зробити затемна, поки нас ще н╕хто не побачив разом, бо знаю я цих учениць - знову ганятимуться за мною, щоб я ще й ╖х на руках поносив!
- В╕таю. - нахилився я над колодою. - Що ти тут робиш?
- Ти в порядку? - ╕ голос такий тихий-тихий.
Дивна вона д╕вчинка: сама постраждала, а хвилю╓ться про ╕нших. ╤ не треба так дивитися на мене! Я ж бачу, що тоб╕ боляче, ╕ твоя маска байдужост╕ мене не обдурить - в╕зор усе бачить. Зв╕сно можна надати першу допомогу й самост╕йно, але я ╕ так уже засв╕тився ╕з ц╕╓ю б╕йкою. Ну що ж, тод╕ скориста╓мося прийомом 'дзеркало' ╕ покажемо ╖й саму себе!
- ╤ти зможеш?
- Так.
- Зал╕зай мен╕ на спину.
- Я сказала, що можу йти. - в голос╕ в╕дчува╓ться ледь-пом╕тне роздратування.
- Ти не вм╕╓ш обманювати. - покерфейс ╕ чесний-чесний погляд.
Закидаю ошелешену д╕вчину соб╕ на плеч╕ ╕ спок╕йно рушаю л╕сом, навмисне трохи п╕дкидаючи ╖╖, аби вона швидше д╕йшла потр╕бних висновк╕в. Мина╓ хвилина, друга, а вона мовчить. Мина╓ десять, а вона зц╕пила зуби й терпить! Я нав╕ть полонених на плеч╕ р╕дко транспортував, оск╕льки з мо╖м способом пересування вони часто отримували пошкодження хребта, а тут... От уже вперта д╕вка, ну н╕як ╖й не вгодиш!
Надвор╕ поступово холодн╕шало. В л╕с╕ й так було прохолодно, а зараз - тим паче. Нав╕ть м╕сяць зник за хмарами, а густий туман потроху полонив ус╕ низини, поступово п╕дн╕маючись все вище. Мен╕ погода до одного м╕сця, а от Юк╕не уже в╕дчутно замерзла. Такими темпами вона скоро й застуду або грип п╕дхопить. Зупинившись, я зн╕маю ╖╖ з плеча й садовлю на порослий мохом прямокутний кам╕нь, що ран╕ше був частиною великого рукотворного пагорба поруч ╕з нами. Там нав╕ть були сво╖ маленьк╕ печери, утворен╕ ╕з засипаних землею буд╕вель. Але я туди л╕зти на став, побоюючись натрапити на якусь гидоту на кшталт комах або отруйних зм╕й. Подумавши, що можна зробити я наважився на експеримент. Вдаю, що стягую з себе куртку, а насправд╕ в╕докремлюю частину найб╕льш пошкодженого м╕м╕крилу. Мен╕ все одно доведеться його в╕дновлювати. Хм, може сюди ще якийсь жучок почепити, виключно задля власного душевного спокою?
- Що ти робиш? - голос байдужий, але я ж бачу, як вона намага╓ться непом╕тно в╕двернутися.
- Теплий одяг. Не хочу, щоб ти захвор╕ла.
- Тод╕ захвор╕╓ш ти.
- Я можу активно рухатися, а ти н╕. Якщо хочеш допомогти - натягуй ╕ зал╕зай на спину.
Я простягнув ╖й уже повн╕стю автономний модуль у вигляд╕ тепло╖ шк╕ряно╖ куртки. На мен╕ ж залишилися лише штани та ╕м╕тац╕я сорочки, яку я розпустив на к╕лька стр╕чок ╕ зав'язав ╖х ззаду у вигляд╕ парашутно╖ п╕дв╕ски. Так ╕ не дочекавшись, доки Юк╕не прим╕ря╓ обновку, я мало не силою одягнув ╖╖, ╕ наказав просунути ноги у дв╕ петл╕ на р╕вн╕ поясу. Пот╕м залишилося лише обв'язати д╕вчину за тал╕ю, ╕ я м╕г бути впевненим, що вона не випаде з п╕дв╕ски до к╕нця нашо╖ мандр╕вки. Схожу систему я застосовував для транспортування союзник╕в. Одного разу мен╕ нав╕ть довелося таким чином в╕дриватися в╕д пересл╕дування, ╕ водночас нести на соб╕ морського п╕хотинця, який в цей час в╕дстр╕лювався в╕д дрон╕в. Зв╕сно тод╕ у мене була зовс╕м ╕нша ек╕п╕ровка, але й ми зараз не у бою, тому такий п╕дх╕д я вважав виправданим.
Зробивши к╕лька коротких проб╕жок, я додав швидкост╕ й незабаром впевнено долав л╕с, залишаючи згра╖ н╕чних хижак╕в далеко позаду. Такими темпами я б вийшов до територ╕╖ Академ╕╖ уже хвилин за десять, однак мен╕ сл╕д було ще об╕йти таб╕р темних ельф╕в з ╖хн╕ми пастками, тому цей терм╕н розтягувався майже на п╕вгодини. Нав╕ть не уявляю, як я умудрився подолати таку велику в╕дстань, та ще й привести за собою когось. Загалом мен╕ прогулянка майже сподобалася, якби ж ╕ще мен╕ не доводилося обмежувати сво╖ сили.
Вже виб╕гаючи на узл╕сся ми застали момент, коли з л╕су виходила та-сама група учениць, з якою б╕гла Юк╕не. Згадавши, що так ╕ не запитав ╖╖ про дещо, я вирушив навпростець через парк, де було найменше джерел тепла.
- Юк╕не, чому поб╕гла за мною? Ти ж не учениця?
- Я не можу сказати. - серцебиття та ╕нш╕ показники орган╕зму майже не зм╕нилися, значить це не ╖╖ ╕н╕ц╕атива.