Д╕ставшись до лазарету, я п╕шов на пошуки ц╕лител╕в. Народу тут було повно, тому на мене майже н╕хто не звернув уваги. Передавши Юк╕не на руки одному ╕з ц╕лител╕в, я спробував швиденько зв╕дти забратися, але вже на виход╕ мене пом╕тив один м╕й знайомий.
- Кейнс╕! - в коридор╕ вмить запанувала тиша.
- В╕таю, пане Улайт. - ╕ не забути поклонитися. - Як пожива╓те?
- Дякую, непогано. Дозволь познайомити тебе ╕з головою учн╕всько╖ ради Академ╕╖ - Л╕т╕я Поучан. - в╕н вказав на високу св╕тловолосу ╕ дуже злу д╕вчину в окулярах позаду себе.
- Масаке Кейнс╕, - знову поклонитися, - при╓мно позна...
- Ти йолоп!!! - вона часом не сестра Кай╖? - Ти чого у л╕с поб╕г?! Та ми ╖х увесь веч╕р...
Я одразу зрозум╕в, чому головою учн╕всько╖ ради стала саме вона. Можу соб╕ т╕льки уявити, як вона керу╓ учнями, якщо нав╕ть Улайт кривиться в╕д звук╕в ╖╖ голосу, ╕ намага╓ться зникнути. Н╕, мужик: п╕дставив мене - будеш терп╕ти за компан╕ю. А ходячий мегафон нав╕ть не думав зупинятися. Ця Л╕т╕я Поучан виявилася справжньою сиреною, в ус╕х можливих сенсах цього слова: голос у не╖ був хороший, сильний ╕ нав╕ть гарний, от т╕льки використову╓ться абсолютно не за призначенням. Розорялася вона хвилини дв╕, доки до нас не п╕д╕йшов старший ц╕литель ╕ ледве не силом╕ць спровадив д╕вчину на вулицю разом ╕з нами. Ну а там уже мене н╕що не тримало ╕ я чкурнув геть. Зв╕сно хорош╕ стосунки таким чином не побуду╓ш, але я у слуги не записувався. А що? Вона не м╕й безпосередн╕й командир, я не зобов'язаний перед нею в╕дчитуватися, ╕ тим б╕льше - слухати ╖╖ нотац╕╖ незрозум╕ло за що! Як т╕льки я д╕знаюся все, що хот╕в - злиняю зв╕дси з╕ швидк╕стю звуку. Засяду десь в катакомбах у л╕с╕, й буду себе в╕дновлювати. Але спочатку:
- Пан╕ Ханна. Доброго вечора.
- О, з'явився наш герой! Кажуть, що ти в л╕с╕ д╕вчат в╕д якогось зв╕ра захищав?
- Не захищав. Ведм╕дь територ╕ю м╕тив. Вискочив на нього.
- Ведм╕дь?!
- В╕н не постраждав.
- Ну ти й нахаба! - вражено констатувала Ханна, прикривши обличчя рукою. Нарешт╕! Facepalm!
- Я знаю. - п╕дтверджую д╕агноз ╕ переводжу тему на те, що мене д╕йсно ц╕кавить. - Де пан╕ М╕зайя?
- Директор попросила ╖╖ зайти. Трима╓ вже другу годину. - з╕тхнула ж╕нка, витираючи п╕т з лоба. - Ох, Кейнс╕, ну й наробив же ти галасу. Ти чому образив пан╕ Л╕т╕ю?
- Це хто?
- Голова учн╕всько╖ ради Академ╕╖.
- Коли?
- Сьогодн╕ ввечер╕.
- Не знаю. Н╕кого не ображав. Взагал╕ мовчав. ╥╖ виставили за двер╕. Я п╕шов сюди.
- Так! - перервала вона мою розпов╕дь. - Я не знаю, що ти там влаштував, але ти мусиш п╕ти до не╖ ╕ вибачитися. Розбирайся ╕з нею сам. Я в справи учн╕всько╖ ради не л╕зу.
- Все так серйозно?
- А ти як дума╓ш? Туди входять члени половини корол╕вських с╕мей св╕ту - з такими сваритися не варто.
- Чого варто оч╕кувати? Як╕ будуть насл╕дки?
- Не знаю. У цих д╕вчат хороша фантаз╕я. Можуть утнути будь-що.
Хм, мен╕ що - робити н╕чого? Не буду я н╕куди ходити, ╕ н╕ перед ким вибачатися. У мене сво╖х проблем вистача╓. Маю я комусь ╕ще дупу п╕дтирати!
***
Мар╕я Нарадан дуже здивувалася, коли знайшла свою Юк╕не в одн╕й палат╕ з ╕ншими ученицями. А ще б╕льше ╖╖ здивувала дивна куртка, в яку та була вдягнута. Одразу ж забравши ╖╖ з лазарету, принцеса усю дорогу до свого ма╓тку була задумливою ╕ кидала дивн╕ погляди на свою супутницю. Т╕льки зайшовши на свою територ╕ю вона стала розпитувати свою небагатосл╕вну охоронницю про ╖╖ пригоди.
- Подарував, значить? - д╕вчинка об╕йшла навколо Юк╕не. - Нав╕що ти взагал╕ за ним поб╕гла?
- Ви сказали: 'Роби що хочеш, але ми повинн╕ з ним зблизитись.'
- О, то ти сама цього захот╕ла?! - ╓хидно посм╕хнулася принцеса. - Ну ╕ як в╕н тоб╕?
- Сильний, швидкий. - Юк╕не на мить задумалася, а пот╕м додала. -Дбайливий. Дуже чуйний.
- Н╕чого соб╕! - Мар╕я зовс╕м по-новому подивилася на давно знайому д╕вчину. - Не оч╕кувала такого в╕д тебе. Значить в╕н тоб╕ подоба╓ться?
- Ем? - на бл╕дому обличч╕ проявилося розгублення.
- Яс-с-сно. - Мар╕я посм╕хнулася, остаточно збентеживши охоронницю.
Н╕хто не бачив, як вона виходила з л╕су, а тут виявля╓ться, що вона прибула в лазарет нав╕ть швидше за сво╖х суперниць! Чому суперниць? А тому, що т╕льки так можна було пояснити зац╕кавлен╕сть ус╕х ╕нших учениць до цього перспективного слуги. На в╕дм╕ну в╕д Лашури, Мар╕я в╕ддавала перевагу б╕льш тонкому впливу на оточуючих. Вона н╕коли не сп╕шила д╕яти, поки не збере достатньо в╕домостей. Колись саме так вона зум╕ла прив'язати до себе Юк╕не, ╕ з того часу в не╖ не було б╕льш в╕ддано╖ прихильниц╕, яка кр╕м усього ще й виконувала роль охорони.
Юк╕найя взагал╕ була мовчазною ╕ дуже правильною, якщо так можна сказати про д╕вчину. Вона н╕коли не дозволяла соб╕ н╕чого зайвого, не задавала питань, терп╕ла будь-як╕ незручност╕ та робила лише те, що ╖й скажуть - ╕деальний слуга. Так здавалося лише на перший погляд. Т╕ ж, хто знав ╖╖ ближче, могли з впевнен╕стю сказати, що ця д╕вчина не ма╓ власного життя. Все, що стосувалося ╖╖ думки, вона пропускала через призму ╕нтерес╕в сво╓╖ хазяйки. Якщо ж потр╕бно було проявити власну ╕н╕ц╕ативу - д╕вчина в╕дверто губилася. Юк╕не абсолютно не мала соц╕альних навик╕в, не вм╕ла сп╕лкуватися ╕з однол╕тками, ╕ нав╕ть не завжди розум╕ла х╕д думок сво╓╖ хазяйки. А ще вона завжди була чесною ╕ казала те, що думала. Хазяйка Мар╕я не раз казала, що у таких випадках ╖й краще взагал╕ мовчати, що Юк╕не й робила, тим самим ще б╕льше в╕докремлюючи себе в╕д навколишнього св╕ту. Але вона була лицарем, ╕ лицарем прекрасним, за що ╖╖ й ц╕нили. В Академ╕╖ певний час нав╕ть ходив слух, що ╖╖ ростили спец╕ально для майбутньо╖ наступниц╕ престолу.
╤ в противагу прям╕й та безпосередн╕й Юк╕не виступала ╖╖ хазяйка: хитра й розумна принцеса Мар╕я. Мила й прив╕тна, вона створювала оманливе враження маленького янгола. Вихована в кращих традиц╕ях корол╕вського роду, вона змалечку вв╕брала в себе досв╕д придворних ╕нтриг ╕ нер╕дко вводила в оману набагато старших за себе опонент╕в. Ця маленька капосниця вже не раз ставала к╕сткою впоперек горла багатьом аристократам. Вт╕м, ╕ у не╖ була своя ах╕лесова п'ята:
- Ваша Величн╕сть, з вами бажа╓ поговорити королева Флора...
- В╕таю, дочка! - перебивши слугу, над артефактом затремт╕ло зображення молодо╖ усм╕хнено╖ ж╕нки. - Як проходить тво╓ навчання?
- Дякую, мамо, все прекрасно.
- О, чому такий сердитий тон? Ти не рада мене бачили? Чи я в╕двол╕кла тебе в╕д чергово╖ ╕нтриги? Уже знайшла соб╕ нову ╕грашку?
- Не розум╕ю про що ти.
- Може це якось пов'язано з тим та╓мничим хлопчиком?
- Що? З яким ╕ще хлопчиськом?
- ╤з тим, за яким уже давно половина Академ╕╖ б╕га╓. Що, невже ти про нього й дос╕ не зна╓ш? - удавано вразилася королева. - Це ж треба: сама Мар╕я Нарадан не зна╓ останн╕х новин у сво╖й же Академ╕╖!
- Мамо, припини. - проричала д╕вчинка, ледве стримуючи себе в╕д того, щоб не розтрощити ц╕нний артефакт. - Я все про вс╕х знаю.
- Чудово! - одразу ж знову повесел╕ла королева, з ц╕кав╕стю п╕дс╕вши ближче до артефакту, повн╕стю заповнивши ╕люз╕ю сво╖м обличчям. - Ну ╕ як в╕н тоб╕? Коли збира╓теся в╕нчатися?
- Мамо, я тебе не чую. Поговоримо п╕зн╕ше. - Мар╕я вимкнула зв'язок ╕ лише п╕сля цього дала волю почуттям, розбивши об п╕длогу перший флакон ╕з парфумами, який трапився п╕д руку. - Як же вона мене д╕стала!
- Пан╕ Мар╕я, що королева мала на уваз╕, коли говорила про в╕нчання? - недоречно запитала Юк╕не, зац╕кавлена дивною розмовою.
- Не звертай уваги. - Мар╕я на мить завмерла, а пот╕м з хитрою посм╕шкою повернулася до сво╓╖ супутниц╕. - Хм, в╕нчання...
Як уже було сказано, Юк╕найя ╕нколи зовс╕м не розум╕ла х╕д думок сво╓╖ Хазяйки.
***
Твою ж див╕з╕ю! Оце так розмови! Добре, що я здогадався в куртц╕ жучок залишити. Все, я передумав - п╕ду вибачатися перед пан╕ Л╕т╕╓ю прямо зараз! Треба буде ще на М╕зайю щось почепити. Може ошийник, хе-хе-хе? Що? Н╕, я не злопам'ятний, просто зло з ╕деальною пам'яттю. Хоча н╕, не ошийник, ╓ значно кращий вар╕ант! ╤ обов'язково проконтролювати сво╓ оточення: Кайю, Лашуру, дв╕йнят... Хто волод╕╓ ╕нформац╕╓ю - той волод╕╓ св╕том! А так я отримуватиму ╕нформац╕ю з перших рук!