Робота над спайботом у форсаж╕: https://www.youtube.com/watch?v=6OrqdPNpqfE
***
З моменту зак╕нчення тренування минула майже година. Кайя увесь цей час змивала з себе трудовий п╕т, а хлопець п╕шов дал╕ крутитися по господарству, н╕би й не було к╕лькох годин напруженого тренування. Кейнс╕ справно виконував важку хатню роботу, сильно полегшивши роботу ж╕нкам. Лед╕ Майя не могла нарадуватися такому пом╕чников╕, нав╕ть попри його замкнутий характер. Взагал╕ з появою цього парубка життя в ма╓тку зм╕нилося. Те, на що ран╕ше у прислуги йшов ц╕лий день, хлопець виконував швидко ╕ не напружуючись. ╤ головне - н╕хто не м╕г углед╕ти, як саме в╕н це робить! Не знаючи втоми, в╕н повн╕стю перебрав на себе усю важку роботу, через що у ж╕нок тепер з'явилася в╕льна хвилинка. Сидячи в альтанц╕ на задньому двор╕ ма╓тку, лед╕ Майя чекала на повернення маленько╖ хазяйки, коротаючи час за малюванням. Дв╕йнята поруч щось вишивали, сп╕лкуючись м╕ж собою зрозум╕лими лише ╖м двом знаками.
- Гарно малю╓те, лед╕ Майя. - завалилася в альтанку Кайя, замотуючи рушником волосся п╕сля душу.
- Н╕чого особливого. Просто вир╕шила згадати молод╕сть. - ж╕нка склала ол╕вц╕ в коробку й закрила альбом. - Я колись мр╕яла про кар'╓ру художниц╕, але не склалося.
- Облиште, у вас чудово виходить. - д╕вчина впала у кр╕сло поруч, не в змоз╕ поворушити нав╕ть рукою. - Ви не думали зробити виставку роб╕т?
- Та на що там дивитися? У мене ж окр╕м еск╕з╕в б╕льше н╕чого й нема╓.
- Та не може такого бути!
Кайя п╕дтягнула до себе альбом. Лед╕ Майя не заперечувала, тому д╕вчина взялася гортати стор╕нки. Там було все: пейзаж╕, Су-Ван, корол╕вський палац, ╕ нав╕ть сама королева Лашура п╕д час занять. Остання вже встигла повернутися з урок╕в ╕ сама тихенько при╓дналася до перегляду альбому. Передостанн╕м малюнком була Академ╕я зимою. Пейзаж д╕йсно був накиданий ╕деально, ╕ нав╕ть в╕дсутн╕сть фарб не заважала в╕дчути його об'╓м та насичен╕сть. Кайя ╕ сама б не в╕дмовилася пов╕сити таку картину у сво╖й к╕мнат╕. Перегортаючи останню стор╕нку, вона оч╕кувала побачити ╕ще один пейзаж, але ╖╖ оч╕кування не справдилися.
На малюнку було зображено уламки яко╖сь буд╕вл╕, осв╕тлен╕ знадвору потужними прожекторами Небесного лицаря, а в променях цього св╕тла завмер людський силует, кожна стиснута в кулак рука якого зак╕нчувалася трьома к╕гтями.
- А що це за картина? - Кайя розвернула альбом, щоб ус╕ змогли подивитися на малюнок.
- Це мен╕ привид╕лося п╕д час нападу. Не звертайте уваги.
- Ц╕каво. - Кайя провела пальцями по еск╕зу, неначе бажаючи в╕дчути незвичну зброю на дотик. - А давно Ви це намалювали?
- Та н╕, буквально щойно зак╕нчила. Просто хот╕ла позбутися набридливого образу, тому й перенесла його на пап╕р. Я часто так позбуваюся зайвих думок.
- Схоже на... - Кайя надовго задумалася. - Хвилинку, а це не може бути той лицар, що розвалив лазарет на остров╕? Ми ж так ╕ не зрозум╕ли, чому п╕лот покинула машину, адже в╕н все ще був бо╓здатний?
- Може злякалася?
- Не думаю. Я б н╕коли не вил╕зла ╕з лицаря, поки в╕н на ходу. Та й пошкодження у нього так╕, н╕би його... Шматували?
- Гада╓ш це був Кейнс╕? - Лашура в╕д╕рвалася в╕д книжки ╕ подивилася на подругу. - Але ж його знайшли п╕д завалами? Якби в╕н був причиною втеч╕ п╕лота, то спочатку прибили б його, а вже пот╕м т╕кали.
- Не впевнена. Просто в мене вже не вперше виника╓ в╕дчуття, що ми пригр╕ли на грудях гадюку.
- А що сталося? - поц╕кавилася Лашура, розглядаючи змучене обличчя Кай╖.
- В╕н збира╓ться завтра запросити Вас на тренування.
- Поспостер╕гати?
- Г╕рше - взяти участь! - з╕рвалася на рик Кайя, одразу ж закашлявшись. - В╕н сказав, що мен╕ потр╕бен стимул! ╤ що за кожен м╕й промах страждатимете Ви!
- Ти ж не погодилася?
- А в╕н мене й не питав. Мен╕ зда╓ться, що в╕н це робитиме, нав╕ть якщо Ви не прийдете! - роз╕йшлася д╕вчина, виливаючи все, що за день накип╕ло в душ╕. - Його треба здати вартовим Академ╕╖! Нехай замкнуть його в ╕золятор╕!
- ╤ що ти ╖м скажеш? - глузливо поц╕кавилася королева. - Що в╕н надто сильно ганя╓ тебе на тренуваннях?
- Гррр! Але це нечувано!
- Нехай. - з╕тхнула королева, картаючи себе за такий промах. - Я чекала чогось под╕бного. Я згодна потерп╕ти, якщо в╕н п╕дтягне тебе до свого р╕вня. Т╕льки не довго. Ти ж не розчару╓ш мене?
- Н╕, Ваша Величн╕сть. Пробачте мен╕ мою зухвал╕сть. Але я йому не дов╕ряю. В╕н пост╕йно кудись зника╓, займа╓ться чимось незрозум╕лим... В╕н щось прихову╓. Може влаштувати йому допит?
- Тоб╕ воно треба? - Лашура закрила альбом й в╕дкинулася в кр╕сл╕, намагаючись сво╖м виглядом заспоко╖ти охоронницю. - З ним уже М╕зайя спробувала 'поговорити'. Нагадати тоб╕, чим все ск╕нчилося? Я вже мала з ним приватну розмову, якщо тоб╕ в╕д цього стане легше.
- ╤ що? - Кайя аж подалася вперед, забувши про втому.
- ╤ все. Пов╕р, тоб╕ його чолов╕ч╕ секрети зовс╕м не потр╕бн╕. - Лашура смикнула плечима, пригадуючи особливо жорстк╕ моменти ╖хньо╖ 'розмови'. - Як в╕н правильно сказав: менше зна╓ш - краще спиш.
***
Закр╕плений на причал╕, Су-Ван зараз б╕льше нагадував побиту скелю, а не благородний л╕таючий остр╕в. Видно, що ек╕паж корабля намагався щось робити, але для ремонту потр╕бн╕ не т╕льки ╕нженери, але й арх╕тектори, ╕ буд╕вельники, ╕ сад╕вники... Максимум, на що ╖х вистачило - розчистити дор╕жки й прибрати невелик╕ уламки. Кайя вже не раз пропонувала, щоб ремонтом зайнялася Академ╕я. Зв╕сно ж за в╕дпов╕дну платню. ╤ щоразу королева в╕дмовляла, вказуючи на завищену варт╕сть таких роб╕т, ╕ спод╕валася на скоре прибуття власних спец╕ал╕ст╕в. ╤ справа тут не в ╖╖ горезв╕сн╕й скупост╕. Нав╕ть зв╕дси, ╕з оглядового майданчика, добре пом╕тн╕ ланцюжки ям та канав, що залишилися п╕сля проходу лицар╕в. Дивно, мен╕ вони не здалися наст╕льки важкими, щоб залишати п╕сля себе так╕ велик╕ сл╕ди. Скор╕ше сам матер╕ал острову надто крихкий. См╕шно, я до останнього моменту думав, що в╕н зроблений ╕з каменю. А ще дивувався: як така бандура може л╕тати?!
Зв╕ряюся ╕з хронометром. Зараз б╕ля мене ма╓ пройти патруль, п╕сля чого в мене буде одинадцять хвилин на те, щоб подолати коридори ╕ вийти до порту. Не зважаючи на майже повн╕стю в╕дновлену функц╕ональн╕сть, я не ризикував користуватися активним камуфляжем. Д╕агностика й кал╕брування систем все ще продовжу╓ться, тому ╓ великий ризик, що маскування злетить у найб╕льш неп╕дходящий момент. Не бажаючи соб╕ такого щастя, я зм╕нив св╕й вигляд на одного з╕ щойно побачених вартових, ╕ п╕шов сл╕дом за ними на достатн╕й в╕дстан╕. В╕д перев╕рки це не вряту╓, але уп╕знати мене точно не зможуть.
Пройшовши вх╕дний шлюз, я в╕дчув, як нан╕ти знову набираються сил. Ну от зв╕дки тут береться ця енерг╕я? Вона ж буквально розлита у простор╕! Це мо╖ генератори здатн╕ тягнути енерг╕ю буквально зв╕дус╕ль, а у м╕сцевих я н╕чого под╕бного не бачив. ╤ при цьому вони умудрилися створити довол╕ розвинену цив╕л╕зац╕ю. Без нафти, без зал╕зобетону, ╕ нав╕ть умудряються обходитися майже без стал╕. Все завдяки еф╕ру, що заповнив собою увесь п╕дземний прост╕р Академ╕╖. Саме в╕н приводить в д╕ю р╕зноман╕тн╕ механ╕зми ╕ пристро╖. Якби в мо╓му св╕т╕ була така субстанц╕я... Хм, тод╕ в╕н був би таким же, як ╕ цей. Н╕, все ж добре, що я з'явився у технолог╕чн╕й реальност╕. Зв╕сно проблема вза╓мод╕╖ генератора й еф╕ру вимага╓ ретельного досл╕дження, але це буде пот╕м, коли у мене з'явиться лаборатор╕я та нормальний анал╕тичний центр. Зараз ми обережно йдемо в напрямку прич...
Мо╖ думки перервав шум в одн╕й з майстерень. Дивно, патрул╕в тут бути не повинно - це я роз╕знав в першу чергу, ╕нший персонал зараз спить, а бродити серед ноч╕ темними коридорами нормальна людина не буде. Себе до уваги не беру - я не людина. Що робити? Начхати! Роблю вигляд, н╕би н╕чого не пом╕чаю, ╕ тихенько ╕ду соб╕ дал╕ - може пронесе?
Не пронесло. ╤ причиною стала саме моя безшумн╕сть. Нев╕дома особа, що переховувалася в одн╕й ╕з майстерень, теж ор╕╓нтувалася на слух. Тому, щойно кроки охоронц╕в стихли, порушник в╕дчинив двер╕ й вистрибнув в коридор. Прямо у мене за спиною. Ф╕гура ж╕ноча, нав╕ть трохи д╕воча. Рухи впевнен╕, енерг╕йн╕, майже безшумн╕, в╕дточен╕ до автоматизму - значить вона тут явно не вперше. Саме тому в першу секунду вона й не зрозум╕ла, що опинилася в коридор╕ не одна. З глухим стуком дерев'яний кийок зустр╕ча╓ться з мо╓ю потилицею, ╕ я розум╕ю, що вдавати оглушеного вже п╕зно - дерев'яшка жал╕бно хруснула об череп, мало не переламавшись навп╕л, а нев╕дома агресорша чкурнула повз мене дал╕ по коридору, нав╕ть не подивившись на результат. Я нав╕ть на секунду завмер в╕д такого нахабства, але швидко отямився ╕ поб╕г за порушницею, скидаючи маскування.