- Ni mingbaile ma? Dangsin-i naleul ihaehago issneunga? Ви мене розум╕╓те?
- Так-так! Розум╕ю!
- Дуже добре. - тут заговорив один ╕з б╕йц╕в, а з рац╕╖ йому вторив голос перекладача ╕з дуже сильним акцентом. - Зараз ми йдемо в безпечне м╕сце. Ти можеш п╕ти з нами, але робитимеш все, що тоб╕ буде сказано. Запам'ятай три головн╕ команди: go - б╕жиш, stop - завмира╓ш ╕ не шумиш, down - пада╓ш за укриття. Зрозум╕в?
- Так.
- Повтори.
- Гоу - б╕гти, стоп - завмерти, даун - падаю за укриття.
- Добре. В кого ╓ маска? Оу, мен╕ це не перекладати? Зараз тоб╕ дадуть маску. Дихатимеш лише через не╖. Н╕чого руками не ч╕па╓ш. Усе повторю╓ш за солдатами. Дивишся п╕д ноги. Зрозум╕в?
- Так.
- Добре.
- Let's go! Move-move!
╤ тут Тайто зрозум╕в, наск╕льки важливою була ф╕зична п╕дготовка лицар╕в. Н╕, в╕н не вважав себе здохлятиною, але п╕дтримувати темп цих здорован╕в було складно. В пор╕внянн╕ з ними в╕н в╕дчував себе малюком, та й через протигаз дихати було дуже складно, а вони ще й броню та зброю на соб╕ тягли...
Спуск сходами тривав довго. Тайто ще н╕коли не бачив, щоб хтось зум╕в побудувати наст╕льки високу споруду. Та ще й без застосування еф╕ру. На його думку вони знаходилися десь на восьмому поверс╕, а загальна висота буд╕вл╕ взагал╕ залишилася йому нев╕домою. Виб╕гши у внутр╕шн╕й дв╕р м╕ж двома будинками, вони рушили по вузьких вуличках, пост╕йно подивляючись вгору. Тро╓ б╕йц╕в рухалися попереду, Церес в центр╕, ╕ дво╓ замикали. М╕сто вражало ╕ лякало водночас. Видовище гранд╕озних буд╕вель, широких вулиць та безл╕ч покинутого транспорту на них, без жодного натяку на присутн╕сть людей - пригн╕чувало. Але роздивлятися усю цю дивину солдати йому не давали, пост╕йно п╕дганяючи за собою. Особливо далеко його тримали в╕д рожево-коричневих куч яко╖сь гидоти. Час в╕д часу десь високо вгор╕ чулися рипуч╕ звуки, в╕д яких ус╕ одразу ж п╕рнали в укриття. Одного разу л╕таюча машина пролет╕ла прямо у них над головами. Солдати ще довго прислухалися, перш н╕ж вирушити дал╕. Церес не одразу зрозум╕в чому, але трохи згодом йому вперше вдалося побачити ╖хнього ворога.
Пробираючись кр╕зь розграбован╕ магазинчики, вони наткнулися на розбитий л╕тальний апарат, який пробив стелю й частину ст╕ни, ╕ зайняв собою майже увесь прост╕р прим╕щення. Очевидно в╕н тримався в пов╕тр╕ за допомогою двох к╕лець по боках. Ц╕ к╕льця дуже сильно нагадували йому генератори небесного лицаря, т╕льки без рун на об╕дках. Але коли в╕н зайшов трохи дал╕... Спершу Церес нав╕ть не одразу зрозум╕в, що перед ним лежить, але коли солдат приц╕лився в ЦЕ - усе стало на сво╖ м╕сця. Закована в металевий скелет ╕стота абсолютно не нагадувала людину: ноги загнут╕ в обидва боки, зам╕сть рук - гнучк╕ щупальця, зам╕сть голови - безликий вир╕ст ╕з очима. Рожева плоть, багатоока голова, гидк╕, вкрит╕ тягучим слизом щупальця... Воно викликало лише огиду.
Надовго вони тут не затрималися, швидко перейшовши небезпечне м╕сце. Однак коли вони вже виходили на в╕дкриту м╕сцев╕сть, одна ╕з таких л╕таючих штук пом╕тила ╖х, ╕ брук╕вку б╕ля них роздробила справжня злива снаряд╕в. П╕лот понад╕явся на точн╕сть сво╓╖ збро╖, в╕дкривши вогонь з надто велико╖ в╕дстан╕. Врятував команду лише сильний в╕тер з моря, який здув б╕льш╕сть снаряд╕в трохи вб╕к. На щастя, на в╕дм╕ну в╕д людсько╖ збро╖, постр╕ли цих створ╕нь не давали осколк╕в, а лише пропалювали свою ц╕ль, ╕накше б увесь ╖х заг╕н перетворився на фарш. Б╕йц╕ не розгубилися, одразу ж п╕рнувши за укриття, ╕ затягнувши за собою Цереса. Зрозум╕вши, що вразити ц╕ль не вдалося, п╕лот посп╕шив зникнути, аби самому не перетворитися на жертву. Судячи ╕з масивно╖ труби в руках одного ╕з б╕йц╕в, вони ц╕лком могли д╕стати л╕туна. Зача╖вшись, б╕йц╕ деякий час поглядали в небо, ╕ коли знову почувся звук його двигун╕в, один ╕з б╕йц╕в переб╕г на ╕нший б╕к вулиц╕, привертаючи до себе увагу. Червон╕ спалахи постр╕л╕в знову почали псувати покриття дороги, але солдат ╕з трубою т╕льки цього й чекав. На мить визирнувши з укриття, в╕н нав╕в свою химерну зброю на апарат, ╕ т╕╓╖ ж мит╕ Церес оглух в╕д вибуху. Спершу йому здалося, що труба вибухнула прямо у нього в руках, але через секунду той живий ╕ здоровий знову стрибнув п╕д захист ст╕н, а над вулицею розлет╕лося завивання п╕дбито╖ машини. Десь неподал╕к почувся ще один вибух, ноги вловили в╕брац╕ю земл╕, а з╕ стел╕ осипалася штукатурка. Пров╕вши в залишках магазинчика ще трохи часу, ╖хня команда вирушила дал╕. Б╕льше на них до самого к╕нця прогулянки н╕хто не нападав.
М╕сцем базування солдат виявилася п╕дземна дорога по як╕й, наче у шахтах, мали ╖здити велик╕ пасажирськ╕ вагонетки. Напевно колись ця штучна печера мала виглядати вражаюче. Тепер же в╕д колишнього блиску залишилися т╕льки облущен╕ ст╕ни та розбита плитка п╕д ногами. Одразу ж на вход╕ Цереса змусили роздягнутися догола ╕ прямо в масц╕ загнали в як╕сь дивн╕ душов╕ каб╕нки, де по черз╕ обмивали ус╕лякою гидотою, запах яко╖ пробивався нав╕ть кр╕зь ф╕льтри. Пот╕м його б╕льше години мучили м╕сцев╕ ескулапи, збираючи найр╕зноман╕тн╕ш╕ анал╕зи. Нав╕ть брали мазок з ока, в╕д чого в╕н ╕ще довго не м╕г прокл╕патися. Нарешт╕ йому дозволили зняти маску й пройти всередину. Одяг йому так ╕ не повернули, ╕ в╕н мусив обмотатися подарованим рушничком. Надвор╕ в╕н би ще м╕г так ходити, але п╕д землею було досить холодно, ╕ хлопець одразу замерз.
- Ти той японець? - запитав його л╕тн╕й чолов╕к в солдатському одяз╕ одразу п╕сля виходу ╕з карантинно╖ к╕мнати.
- Хто? А! Так, це я. - кивнув у в╕дпов╕дь хлопець ╕з думкою, що в так╕й ситуац╕╖ церемон╕альн╕ поклони будуть недоречними. - Це ж Ви мене тод╕ ╕нструктували?
- Ход╕мо. - про╕гнорував в╕н питання гостя. - З тобою хоче поговорити командир.
Командир, як ╕ ус╕ ╕нш╕ бачен╕ Цересом м╕сцев╕ жител╕, виявився кремезним чолов╕ком ╕з короткою стрижкою та вив╕треним обличчям. Сварячись ╕з кимось через пристр╕й зв'язку, в╕н майже не звертав увагу на сторонн╕х, ╕ лише п╕сля зак╕нчення сво╓╖ гн╕вно╖ тиради перев╕в св╕й погляд на нап╕вголого парубка. Як ╕ ран╕ше, говорили вони через д╕да-перекладача, але цього разу фрази той передавав майже синхронно, тому складалося оманливе враження, що говорить саме командир.
- А тепер поясни мен╕, хто ти такий, ╕ як ти опинився в район╕ бойових д╕й.
- Мене звати Церес Тайто. - з поклоном в╕дпов╕в хлопець, вир╕шивши представитися по форм╕. - Я учень Академ╕╖ Свято╖ Земл╕. Вчився на лицаря...
- Нащо мен╕ тво╖ подробиц╕?! Як ти, не заразившись, зум╕в вижити на вулицях цього проклятого нав╕ть богами м╕ста?! Я втратив половину сво╖х людей через кляту ╕нфекц╕ю, а ти розгулю╓ш прямо посеред м╕ста, в розпал еп╕дем╕╖ та бойових д╕й, без жодно╖ подряпинки та ще й повн╕стю здоровий! Ще раз питаю: як ти сюди потрапив?
- Я не знаю. Я лягав спати у себе в Академ╕╖, а прокинувся тут. ╤ я уявлення не маю, що тут в╕дбува╓ться, ╕ що то за ╕стоти над нами л╕тають.
- Л╕тають, еге ж... - командир перекинувся к╕лькома словами ╕з д╕дом, п╕сля чого на к╕лька секунд задумався. - Зброю тримати вм╕╓ш?
- Волод╕ю мечем ╕ трохи стр╕ляю.
- Вже вбивав?
- Н╕.
- Ясно. - глибоко вдихнувши, начальник кивнув д╕дов╕, й повернувся до сво╖х справ, а Цереса вивели з к╕мнати назад у загальний зал.
Цереса в╕двели в куток до ╕нших цив╕льних. Таких було не багато, всього десять чолов╕к. Майже вс╕, як ╕ в╕н, куталися в рушники. Виняток складала т╕льки одна д╕вчина, вдягнута у щось таке... Чорне, дзеркально-блискуче, облягаюче н╕би друга шк╕ра. Т╕льки придивившись уважн╕ше в╕н зрозум╕в, що це у не╖ такий комб╕незон, схожий на п╕лотський, т╕льки абсолютно глухий. Але виглядала вона в ньому наче богиня! Тайто вважав себе загартованим парубком, якого ж╕ноча присутн╕сть уже не виведе з р╕вноваги. Але тут в╕н пускав слину, наче якийсь ╕д╕от. Коли вона проходила повз нього, поскрипуючи сво╖м вбранням та цокаючи каблучками, в╕д його самоконтролю не залишилося й сл╕ду. Зв╕сно ж його повед╕нка не залишилася непом╕ченою, ╕ д╕вчина вперлася поглядом прямо йому в оч╕, а той не м╕г в╕двести погляд, н╕би кролик перед удавом.
Отямився Тайто лише в╕д штурхана збоку. Там сид╕в якийсь молодий хлопець ╕з перев'язаною рукою ╕ дуже ламаними словами намагався щось пояснити йому.
- Не дивитися на Марк╕зу. Марк╕за злий д╕вчина.