- Чому?
- Вона змовитися ╕з солдат. Жертвувати ╕нш╕ для себе.
- Що? Не розум╕ю.
╤з подальших пояснень Церес зрозум╕в небагато, все ж словарний запас його нового знайомого був дуже обмежений. Суть його розпов╕д╕ зводилася до того, що один ╕з загон╕в п╕д╕брав к╕лькох д╕вчат. Але коли вони вже поверталися на базу, ╖х атакували, ╕ щоб вижити, Марк╕за кинула напризволяще сво╖х супутниць. Як саме вона це зробила, хлопець пояснити так ╕ не зм╕г. Сама ж д╕вчина сид╕ла окремо в╕д решти людей, ╕ недобре поглядала на пл╕ткар╕в, як╕ явно балакали про не╖, хоч ╕ на ╕нш╕й мов╕.
Хлопця звали Артур. В╕н народився ╕ вир╕с в цьому м╕ст╕. Знання мови в╕н пояснював тим, що жив б╕ля якогось Чайна-Тауна. Жив-поживав, навчався, п╕дробляв... Аж поки к╕лька дн╕в тому не розгор╕лася еп╕дем╕я. Хвороба поширювалася блискавично ╕ впродовж одн╕╓╖ доби м╕сто просто вимерло, а на зм╕ну людям прийшли зовс╕м ╕нш╕ ╕стоти. Зараза була прямо у пов╕тр╕, тому вижили лише жител╕ прибережних район╕в та т╕, кому пощастило тривалий час дихати ф╕льтрованим пов╕трям. Марк╕за належала до останн╕х, бо працювала... А от ким вона працювала, Артур не пояснив, т╕льки почервон╕в. Коротше працювала вона у вже знайом╕й масц╕, в н╕й же ╖╖ ╕ знайшли солдати. Цим же пояснювалося ╕ ╖╖ право носити сво╓ вбрання всередин╕ сховища - його вдалося очистити, на в╕дм╕ну в╕д одягу з тканини, ╕ воно було абсолютно герметичним. Та й ходити голяка д╕вчин╕ пом╕ж двома десятками мужик╕в було небажано.
Поки вони розмовляли, на баз╕ виник переполох. Артур пояснив, що ╖х от-от мають евакуювати з м╕ста, тому солдати готуються до прориву на узбережжя. Ус╕х цив╕льних мали вивезти в герметичному бронетранспортер╕, але ╖х виявилося б╕льше, н╕ж вл╕зе в кузов. Тому частин╕ з них доведеться в╕дправитися на брон╕. Вибирали найб╕льш витривал╕ших, тому лог╕чно, що виб╕р впав на Цереса, Марк╕зу та Лок╕ (чи Лак╕, як його назвав один ╕з солдат) - того-самого д╕дугана, який добре шпарив японською. Окр╕м них у пох╕д мали в╕дправити ╕ще к╕лькох людей, але вони ╕ так були зад╕ян╕ в операц╕╖. Тому ус╕х трьох почали активно готувати до переходу.
Цереса в╕двели до м╕сцевого ╕нтенданта, де йому видали смугастий комб╕незон, взуття та нижню б╕лизну. Розм╕ри трохи не зб╕галися, але це було значно краще, н╕ж ходити голяка. Дивна р╕ч: цей св╕т здавався Цересу абсолютно чужим, ╕ водночас в ньому траплялися дуже знайом╕ елементи його р╕дного. Наприклад знайдена буквально п╕д ногами рекламка якогось японського ресторану, на як╕й зображалася д╕вчина у класичному к╕моно, або дещо арха╖чна мова того д╕да, ╕м'я якого Церес так ╕ не д╕знався. А от деяк╕ звичн╕ для нього реч╕ тут були абсолютно ╕ншими. Один т╕льки транспорт чого вартий: б╕льш╕сть вулиць були буквально забит╕ р╕зноман╕тними самох╕дними каретами, в той час як у Хавон╕╖ особистий транспорт могли соб╕ дозволити лише достатньо заможн╕ люди.
За роздумами минуло хвилин десять, коли до нього п╕д╕йшов уже знайомий д╕д-перекладач.
- Ага, то це ти наш новенький? Цероз?
- Мо╓ ╕м'я Церес. - хлопець поклонився сво╓му майбутньому наставнику. - При╓мно познайомитися.
- Тут нема╓ ╕мен, ╓ лише позивний. Н╕чого особистого - просто щоб не писати купу рапорт╕в, якщо здохнеш. А оск╕льки позивний тоб╕ потр╕бен, то будеш Цероз. - чолов╕к оглянув хлопця з голови до н╕г.
- А що це значить? - поц╕кавився Тайто, на що д╕д незадоволено на нього зиркнув.
- Хвороба що, як ╕ ти зараз, ви╖да╓ мен╕ печ╕нку. Звикай, тепер це тв╕й позивний. М╕й - Лок╕.
Спустившись до кол╕╖, де пара солдат╕в щось прилаштовували на спущений з поверхн╕ п╕кап, наставник сказав Цересу якомога швидше б╕гти вздовж тунелю до завалу ╕ назад. П╕сля к╕лькох таких заб╕г╕в наставник натягнув на нього такий самий бронежилет, який носили б╕йц╕. В╕н був обпалений, з д╕рками в пластинах та сл╕дами кров╕, ╕ дуже важкий. Але солдату й цього здалося замало, ╕ в╕н накинув поверх ╕ще один такий же, т╕льки зам╕сть пластин брон╕ набив його землею. Стояти було дуже складно, не кажучи вже про б╕г. А б╕гати в темряв╕ - це взагал╕ б╕льше нагадувало знущання. От т╕льки Церес ще в перший св╕й пох╕д по м╕сту зрозум╕в, що воювати доведеться саме в таких умовах, ╕ метою ц╕╓╖ б╕ганини було не тренування т╕ла, а звикання до солдатсько╖ ек╕п╕ровки. Центр маси тепер знаходився набагато вище, ╕ Тайто мусив заново вчитися ходити, б╕гати, стрибати, аби не впасти посеред бою. Особливо важко було б╕гати з╕ збро╓ю в руках. ╤ ось тут виникли проблеми. Тутешн╕ в╕йни уже багато рок╕в ведуться зовс╕м ╕ншими засобами, ╕ про таку р╕ч як меч тут уже давно забули. Який у ньому сенс, якщо тутешн╕ рушниц╕ д╕стануть тебе за милю, а на перезарядку потр╕бно не чверть хвилини, а секунди? ╢дине, що вдалося роздобути - саморобний тесак, п╕хви для якого довелося майструвати самост╕йно. Зайвих ствол╕в у солдат теж не було, тому йому видали трофейну мисливську рушницю. На в╕дм╕ну в╕д солдатсько╖ збро╖, цей семизарядний дробовик мав дерев'яне ложе, чим сутт╓во вид╕лявся серед м╕сцевого царства металу та пластмаси. Церес ╕ сам був радий, що тримав у руках щось хоча б в╕ддалено схоже на знайому зброю, а коли спробував стр╕ляти - взагал╕ закохався у свою Велику Берту, як жартома об╕звав цей дробовик хтось ╕з солдат. Певно в╕н мав на уваз╕, що рушниця виявилася виглядала б╕льшою за свого власника. Колись його т╕тка, яка служить на кордон╕, давала йому постр╕ляти ╕з власно╖ рушниц╕, але там в╕ддач╕ майже не в╕дчувалося. А Берта гатила так, що в перший раз мало не вивихнула Цересу плече! Патрон╕в йому видали не багато, всього двадцять, та нав╕ть так йому не було де ╖х тримати. Тож йому довелося згадувати досв╕д сво╓╖ т╕тки ╕ майструвати ще й патронташ. Добре, що знайшлися хорош╕ ╕нструменти й матер╕али, ╕ вправитися вдалося в╕дносно швидко.
П╕дготовка просувалася дуже швидко ╕ за к╕лька годин ус╕ були готов╕. Перед виходом командир видав коротку промову, яку для Цереса н╕хто перекладати не збирався. Самого його закр╕пили в одн╕й команд╕ з Марк╕зою. Та, у сво╓му вбранн╕, доповненому таким же блискучим чорним плащем, темною плямою вид╕лялася пом╕ж с╕ро╖ маси б╕йц╕в. Лок╕ ж майже н╕чим не в╕др╕знявся в╕д ╕нших солдат. Все це пройшло якось осторонь, ╕ незабаром вони стояли б╕ля виходу з ╖х тимчасового притулку. Надвор╕ вже стояла темна н╕ч, ╕ холодний в╕тер продував до к╕сток. ╥хати на брон╕ також було незручно, вже за першу хвилину Церес в╕дчував у себе в╕дбивну зам╕сть п'ято╖ точки. Та розслаблятися не було коли. Перекинувши рем╕нь рушниц╕ через плече, в╕н пост╕йно тримав одну руку на рук╕в'╖ б╕ля запоб╕жника, а ╕ншою тримався за корпус транспортера. ╤ це було дуже розумне р╕шення, бо ╖хня колона майже одразу привернула увагу л╕таючих молюск╕в. Точно! Ось на кого були схож╕ ц╕ тварюки! Тепер зрозум╕ло, чому командир п╕д час ╖хньо╖ розмови так висловився стосовно ╖хн╕х польот╕в - це були п╕дводн╕ створ╕ння!
А тим часом л╕тальн╕ апарати з╕бралися у групу й п╕шли в атаку. Б╕йц╕ з трубами на плечах одразу ж зреагували на небезпеку, але ╖х виявилося менше за к╕льк╕сть л╕тальних апарат╕в, ╕ останн╕й ╕з семи зум╕в-таки пройтися вогнем уздовж колони. Церес встиг з╕скочити ╕з броньовика ╕ шмигнути п╕д покинуте авто за мить до того, я червон╕ спалахи пронизали машину. Т╕╓╖ ж мит╕ кр╕зь проплавлен╕ отвори назовн╕ вирвалися язики полум'я - рятувати вже не було. Транспортер ╕з цив╕льними об╕йшовся лише обпаленими боками, тому продовжив св╕й шлях. Церес же мусив дочекатися наступно╖ машини, яка ╖хала за ними, ╕ стрибати на борт до них. В╕н оч╕кував, що зараз л╕тун повернеться ╕ зак╕нчить почате, але б╕йц╕ вже зарядили свою зброю, ╕ цього разу його чекатиме гаряча зустр╕ч. Та зам╕сть цього по сус╕дн╕й вулиц╕ паралельним курсом пролет╕ла трохи ╕нша машина, ╕ попереду почулися як╕сь вибухи.
- Stormtroopers!
- Suppressive fire!
- Enemy at the rate! Fire! Fire!
Вигуки почулися з ус╕х бок╕в ╕ т╕╓╖ ж мит╕ встановлений на брон╕ гранатомет гучно затарахкот╕в, посилаючи подарунки далеко вперед. Туди ж в╕дправилися к╕лька димових шашок, аби прикрити рух колони. Але як би не намагалися солдати уникнути з╕ткнення, тварюки л╕зли зв╕дус╕ль. Вони вистрибували буквально з-п╕д земл╕, з в╕кон будинк╕в, нав╕ть стрибали з дах╕в прямо на броньовики! Здавалося вони абсолютно не ц╕нують власне життя. Тому коли один такий г╕сть приземлився на капот броньовика, Церес на пару ╕з ще одним солдатом швидко нафарширували його свинцем. ╤ поки солдат розправлявся ╕з наступними потенц╕йними безб╕летниками, хлопець намагався скинути т╕ло першого, аби той не закривав огляд вод╕╓в╕. Видряпавшись на капот, в╕н вперся ногами в металевий скелет ╕ не чергов╕й ям╕ зум╕в позбутися молюска. По дороз╕ до узбережжя було ще к╕лька напад╕в, але б╕льше Цересу застосувати свою зброю не довелося. Уже коли вони виходили на причал, Церес згадав, що так ╕ не перезарядив рушницю. Наповнивши магазин, в╕н т╕льки тепер зрозум╕в, що у нього увесь цей час залишався лише один патрон в магазин╕ та один в патроннику.