І хай в душі якісь високі прагнення
Цвірінькають, як в клітці канарейки,
З кілочка на кілочок перестрибують,
Все імітують сум, якісь боління...
А зрештою, й вони крихти отримують.
Крихти, що звуться «докори сумління».
ПІСЕНЬКА ДЛЯ ДРУГА
В. Н.
Поїду, як з'являться грошики лиш,
За 200 км у містечко Париж,
В якому живе і чекає мене
Французький письменник Торвік Боракне.
Минають Превер, Брассанс і Гільвік,
Але не минає письменник Торвік.
Письменник Торвік – то такий чоловік –
Не втоне нігде в наш нахімовський вік.
Бо вірує твердо у зірку свою.
Чорнобиль, «Челенджер» йому – по бую!
Під вечір виходить на вулицю він.
Дівчата ридають йому навздогін.
Дівчата ридають: «Торвік! Боракне-е!
Невже він з нас жодної... не... боракне?!»
Він тихо іде, він повільно іде.
У нього й чоло ще таке молоде.
З ним поруч іде і моргає людям
Вірменський письменник Ропет Камідян.
1987 р.
СОН
На кухонці маленькій, 3×2,
Мій приятель, людина незаможна,
Вигукує образливі слова
Про всіх, про кого можна і не можна,
І набакир збивається крава-
Тка, ткана і давно уже не модна...
Неправда, в нього модний комірець
І сам він – популярний літератор.
І навіть сам він править за взірець.
Його звуть Татом, а не Супостатом.
Неправда – це ще зовсім не брехня.
Неправда – це предмет купівлі й торгу.
Краватку він змінив ще того ж дня,
Широку й куцу – на вузьку і довгу.
Купив білетик «Спринту» навмання
І виграв «Жигулі», а може, й «Волгу»...
А може, й вогку гілочку верби
Він виграв на весняному базарі.
А може, він рідню свою любив...
– Пробачте, та про це ви вже казали.
– Пробачте, я про щось уже казав?
– Казав! казав – здовкола загукали.
– Ще й молока з губів не облизав!
– Це в мене вуса так пообмерзали...
– Та то у нього піна на губах!
Та він скажений! Кличте витинара!..
Я втік.
А роздратована юрба
Позаду розчаровано стогнала...
ЧУМАК ХОКАЙДО
Згадуючи Юрка Ямайку
О як же волику-сан подібна земля до пляцка
О скільки сенсей-круторогий на пляцку тім плутанини
По сей бік курили рили по той бік аляска ляска
А поруч із хвиль і піни здіймаються хвиліпіни
Я марю тут сахаліном (хоч нащо він взагалі нам)
Та змащую вазеліном тобі чиряка за коліном
Тутейші аборигенші так дивно зовуться – «гейші»
Чорняві неначе сливи як персики злотошкірі
Та звичаї дивні тут (хоч фрухти значно дешевші) –
Стрибнувши би з котроюсь в бамбук та їй на умі хара-кірі
Отож кружеляю тут саке з полпотівцем і чайканшистом
Були б непогані хлопці – друзі в Широкому Лузі
Ковтнемо бува й привидиться: їдемо степом чистим
А вранці прочуняєш голову і все під тією ж Фудзі
Вже поперек горла мені рис і каламутне саке
Жуєш недоварену рибу а перед очима гречаники
(Та й на смак теє саке як твої волику сльози)
Віддав би з себе усе за добрий гранчак бурячанки
А ніч навколо азійська така таємнича й погордлива
Тільки й чекаєш що вискочить якась в кімоно мана
Крикне гортанним голосом свого хрипкого єрогліфа
Трісне п'ятою межи очі – тут мені і хана
ТІНЬ ВЕЛИКОГО КЛАСИКА
Вул. Уїльяма-Шекспіра
Напис на табличці
На вулицю Уїльяма Шекспіра
Я дівчину недавно проводжав.
Був дощ – не дощ,