Де, в тих?.. Та ні, тьоть Хоно, занадто він чесний для того... Ну, вони ж скрізь були. В кожній школі сидів поряд з директорським кабінетом піддорадник, або й цілий дорадник. А в університеті ще недавно та-аке робилося... Ні, ну ви ж знаєте, вони зараз мовби-то прийняли присягу вірності. Вони ж не можуть її зламати. А він? Та напевно, що ж викликали на співбесіди. А кого тоді не викликали? (Замислюється.) Тьоть Хоно, тьотю Хоночко... Можна вас про дещо попросити?.. Ну, бачте, ви вже й самі здогадалися. То збігаєте? Ну, скільки... Я дам вам двісті, а ви всю решту, всю здачу залишите собі. Так, я знаю, теж подорожчало, але за сто сімдесят – сто вісімдесят ще ж напевно можна купити найдешевшого. Добре? Згода?.. Ну, тьоть Хоночко, і що б я без вас робила б... (Радісно і швидко їде до столу, виймає звідти, з-під скатерки, пару крупніших банкнотів і передає їх у вікно.) Ну, я тут на вас чекатиму, тьоть Хоно. Тільки ж ви швиденько давайте... (Замовкає, проводжає поглядом когось там, за вікном, якийсь час мовчки дивиться на площу.) О, збираються. Знову мітинг. Ой, а як потемніли прапори у темно-сірих. Майже чорні... І у світло-сірих теж. Майже темно-сірі. Проти чого ж це вони сьогодні виступатимуть? Напевно, знову проти мольви. Вони проти неї виступають, а її всеодно будують. Мольвісти, мольвознавці в усіх газетах їм торочать, що вибух Південної мольви – чиста випадковість, що мольви якщо й вибухають, то не частіше, як раз на сто тисяч років... А вони всеодно виступають... проти... Ну, і їх теж потрібно розуміти. Треба ж виступати... проти.. ну хоч чогось проти... (Раптово втративши інтерес до мітингу, під'їздить до столу, вмикає магнітофона, лише цього разу він працює, як радіоприймач.)
Голос диктора. сповіщає: А зараз передаємо останні новини. Блок так званої «чорної меншості» верхньої палати Народної наради надіслав Президентові пакет вимог та пропозицій стосовно рішучого і безповоротнього оздоровлення економіки, подолання гіперметаінфляції та розбалансованості наказової й виконавчої дисципліни. Під заявою, що закликає Президента до рішучості та твердості у проведенні жорстокої господарчо-економічної лінії, поставили свої підписи делегати Чорник і Чорненко, депутати Чорнієв і Чорняк, сенатори Чорний, Чорнецький, Чорнющий, Чорнильний, Чорневич і Чорнер.
Голос другого диктора: Триває переселення мешканців південних районів Маратарської області до сусідніх Тарамарської та Раматарської областей. Трудящі Тарамарщини наче рідних приймають переселенців з ураженої вибухом Південної мольви дільниці. Триває збір коштів на відбудову ушкодженої вибухом секції дванадцятого термінала Південної мольви. На сьогоднішній день зібрано вже понад...
(ОНА вимикає транзистора, трохи посидівши в задумі, котить до вікна.)
ОНА. Ну, де ж вона?.. О, йде нарешті!.. Тьоть Хоно! Ой, а що таке? Давайте, давайте швиденько... (Нетерпляче тягне руку за вікно.) Що? Оце тобі маєш... Та що ви кажете? Ну, так. Ну, так, звичайно через мене, тут нічим крити... Тьоть Хоночко! Але я думаю, це просто якийсь бовдур вас налякав. І ніякий він не дорадник. Чого б це дорадникові там ошиватися, у нього що, справ важливіших немає? А по-друге, дорадник – якби то був справді дорадник, – він би до вас і не підходив, він би тільки свиснув, і збіглося б з десяток виконавців, і миттю вони і вас підмели б, і продавця того також... А це вас по простоті вашій... То скільки ви кажете, йому дали? П'ятдесят? Все, що лишалося? Ще й своїх доклали? (На мить замислюється.) Ну добре, тьоть Хоно, зараз я віддам вам ту п'ятдесятку. (Неохоче під'їздить до столу, з-під скатертини вибирає купюру і з нею знову їде до вікна.) Ось, візьміть, тьоть Хоночко, і простіть мене, що на таку пригоду вас послала! А тепер давайте, ну давайте ж швиденько! (Нетерпляче сягає рукою за вікно і нарешті отримує звідтам якусь плящину з рідиною кольору чаю середньої міцності.) Ой, дякую, тьоть Хоно, ще раз і дуже-дуже-дуже!.. Ну, ви ж приходьте сюди пополудні, може, яка торгівля хоч надвечір буде. Та й мені трохи душу розрадите. Добре, тьоть Хоно? Ну, па-па...