І зараз я скажу тобі найголовніше! Я скажу тобі, навіщо ти це робила! Ти збиралась тим самим украсти у мене його! Але не думай, ніби це тобі вдалося!.. (Замовкає, схлипує, кладе слухавку на важіль. Безтямно сидить біля тумбочки. За кілька секунд телефон дзвонить знову.) Ой, ну що ж це таке? (Знімає слухавку.) Ну. Чого ти ще хочеш? Ну, кажи... (Слухає співрозмовницю в телефоні.) Ти брешеш! Я тобі не вірю!!! (Майже на межі ридання.) Ти брешеш, Монко, брешеш!Я не вірю тобі! Я не повірю, доки він сам не скаже мені цього!.. Сука ти, Монко!.. (Кидає слухавку. Зіщулившись у кріслі, затуляє обличчя руками і в цій позі сидить якийсь довший час – себто кілька хвилин. Знову дзвонить телефон. Бере слухавку ніби спросоння – мляво, неохоче.)
Слухаю. Так, це я. Так. Впізнала, чому ні?.. В мене? Все нормально. Все потроху-поволеньки.. А ти як? Ага... Ну, зрозуміло... А ти оце до мене зараз подзвонив – це ти сам надумався, чи Монка порадила?.. Якщо питаю, значить, хочу знати. Маю на це підстави. Телефонувала вона до мене. Ось недавно, кілька хвилин тому... Що казала? Різне казала... Ну, ти ж знаєш, як ми з нею... І сказала, між іншим, що тоді, коли... коли наш отой мітинг розганяли, коли мене ото... брамою придавило... сказала, чуєш? – що це ти тоді поліцію викликав!..
(Пауза.) Так. Так, я тебе добре чую і уважно слухаю!.. Так, я знаю, боротьба не буває без жертв і без крові!.. (Знову майже істеричним, ридаючим тоном.) Так, жертви і пролита кров зміцнюють наші лави! Ваші лави, чуєш?! Ти довго думав, ти добре зважував, перш ніж так ненав'язливо дав мені наручники і запропонував заблокувати ворота... Це мусила зробити саме я... Так, так, в боротьбі не буває без жертв... А чи ти знаєш, що коли мене привезли до шпиталю, то перш ніж почати збирати мене по шматочках, по клаптиках, вони, лікарі, вийняли з мене.. точніше, воно вже само вийшло з мене... те, що мало... називатися.. моєю дитиною... Нашою дитиною, любий... Так... це все було недарма – і моя тодішня щоденна нудота, і широка сіра сорочка навипуск, яку я собі пошила. Ти ще сміявся – навіщо такий балахон? Ти справді нічого не знав? Ти справді ні про що не здогадувався, чи ти лише так майстерно вдавав незнайка?.. Бо я вже зараз і не розберуся... Що? Навіщо? Навіщо – сюди, до мене? Що ти хочеш мені пояснити? Що ти можеш мені пояснити? Що? Ну...