зима, де холодно і людно,
але не затишно... Минає
години коло демонічне,
немов ув'язнення довічне,
коли коханої немає.
***
Кінотеатри і вокзали –
в світ спроектовані екрани,
які в минуле перегнали
найкращі дні, як фільми в Канни.
Альтанки, талії і груди,
листи, які писав не Вертер.
У відповідь – мовчання Будди,
нудьги сто метрів, сексу метр.
Це фільм для мене і про мене,
рефлексія на дві години,
мистецтво світла небуденне
від сонячного світла гине.
Глядацтво випливає візій,
тіла в квартири переносить,
вмикає світло телевізій – .
нам вражень, Господи, не досить!
Продовжуються серіали.
І хто почує, що волає,
хтось десь далеко крізь вокзали:
«Ніде коханої немає».
ВОЛОССЯ
Воно – повітря у полоні
легкого кольору, опалі
на плечі тихі вертикалі,
поволі чесані і сонні,
стихія ніжності, потоки
затерплих запахів трави,
загуслі погляди і кроки
і німб довкола голови.
Воно – це лінії рухливі,
які лоскочуть перехожих
і тягнуть їх, на зграю схожих,
услід золоторунній гриві,
сплітаються, і в павутинні
томатний сік з них сонце ссе
і, як пушинки тополині,
тіла по небу рознесе.
Воно – це водоспад покори,
розбризканий посеред ночі,
воно – зі слів, які щепоче
русалці мерехтливе море,
його торкається хвостами,
немов голубить, глибина,
його видовжують вустами
зелені джентельмени дна.
ГОЛЕНИЙ
– Підставте голови свої під лезо бритви!
Добродій-перукар – і білі голуби.
Трамвайні колії, затерпла кров, спірити.
І пінне пиво ллється на лоби!
За лезом – чиста синя смуга шкіри,
кров гусне в синє сонце черепне,
холодні пальці вовка, наче сіре
торкання шерсті, що щетину тне.
Ти – Будда. Ти – злочинець. Ти – годинник.
Ув'язнене волосся чинить бунт.
Крізь двері й шпари шкіри колір виник
майбутніх прерій, рухів та іуд.
Вперед! У світ! – видовжувати вітер,
ростити час, як волос, на вітрах,
як ірокез панкуючий, що видер,
як скальп, з Ісуса опівнічний страх.
Ці звірі із жіночими тілами
йдуть ввечері, промінні, до води –
в кордебалет, афіші і реклами
і за тобою – в ніч їх заведи!
Це буде вбивство! самогубство! помста
за чорне і червоне, та усе ж
це буде ніч солодкого знайомства,
ніч водоспадів, падаючих веж
і ніч волосся, вплетеного в килим,
у музику! у ритм! у страх! у крик!
Ти зачіску її змішав із білим
і храм покинув, наче єретик.
ДУРЕНЬ
(Гра в карти)
держава тридцяти шести
дві фарби а стихій чотири
корони зачіски мундири
альтанки парки і мости
прийоми зали в позолоті
і пріма-дами силует
розпочинає вальс валет
Гермес у паперовій плоті
та вже запалено свічки
уже матроси захмеліли
і ночі тіло розпашіле
і золото тече з руки
колоду карт несе шинкар
ножі в столах а ти валете
в чиїх долонях хто ти де ти
розіб'єшся об стіл Ікар
над головами хрестовик
тче ниті гри і козир хреста
на стадіон тече фієста
між ребра цілить піка-бик
звивається тореро в танці
а піка-дор з коня летить
його виносять і в ту ж мить
затискують тремтячі пальці...
я дурень я програв усе
зимову сіль і пташку літню
у подорож навколосвітню