чекали їх. Розбито мури. Варта
посічена. І вогняна вода,
возведена на п'єдестал, все топить.
Рев, рик, бруд, брак духовності, біда
хай цей набрід весь якнайскорше вхопить!
Так деградує світ. Лікер, коньяк,
вино коштовне, але ж не горілка
в кав'ярні. Як це трапилося, як
так все перемішалося? Горілка
повинна бути в чарочній, або
вареничній, шашличній чи інакшій
якій харчевні. Це ж абетка, бо
до кави тичуться напої м'якші,
якщо розходиться про щось таке
шляхетне. Гроші, гроші... Що є гроші
у порівнянні з вічністю? Гірке
похмілля і зів'ялі рожі.
Троянди тобто. Писки, певно, теж,
розкидані у світовім безмежжі.
А ми замурувалися у Вежі
Пороховій. І все-таки. І все ж...
– Я так тебе люблю
ти вже в минулому
туди я не досягну.
ПЕРЕДНОВОРІЧНА ПОЇЗДКА ЗА АРФОЮ ДО САНКТ-ПЕТЕРБУРГУ
не відбулася. Бо
є ціла драбина причин, заперечень, пояснень,
є двері у просторі, мури, є мурин – усміхнений красень,
та це лиш фрагмент вітрини. – А мур подолати слабо?
Квитки дозрівають у чергах. М'які місця на вершинах
похитуються. Шкіра з вагонів здирається у депо.
Над металобрухтом – арфа, звуки – у дзьобах пташиних,
вагони каркають вслід, обростаючи круками По.
Санкт-Петербург розростається і згортається.
Залізниця
у спіраль закручується і розкреслюється у лабіринт.
Різниця у цінах зменшується і збільшується, провідниця
посміхається. Я – в лапах долі – відбиваю пальцями ритм.
Навпроти – арфістка з магнетичними вирами в тілі,
упирка з ножами пальців, солодка, як смерть.
Я – її охоронець. Моє псевдо – кривавий Біллі
чи Віллі, а шкіра в хрестах. Я набитий спермою вщерть.
Хоча ззовні – сувора стриманість викладача гімназії,
заглибленість погляду, скажімо, у параграф Шардена,
перекинутість ніг, затиснутість члена, бродіння фантазії,
накладання полів (а за шибою – біганина щоденна)...
Рушили! Куди? Різниця в цінах жене!
Арфа купується і продається, різниця кладеться в кишеню!
Та лабіринт часопростору, пси його цькують мене
і тебе! Хто кого? Рік в труні. Бакси в небі! (Я вже шизофреню).
За нами стежить нечиста сила в масках мафії,
з виголеними щелепами, з напівбоксовими черепами.
Валюта в підкладці пріє. Назовні – потік географії.
Спальний вагон тьмяніє. Ми притягуємося губами.
Ні Ні! Ні! – погляд арфістки! – Ти!
Простір всмоктує потяг.– Маса Місяця.– Віч-на-віч.
Розколисаний вакуум з'єднує наші роти.
Арфічна ніч!
…………………………………………………….
Бракне слів! Все брехня. Нас викинули з вагону.
Спаяні у ракету, золотисті тіла
відлетіли, сіючи долари, у зоряну прірву бездонну...!
Арфа рвала струни і флегматично гула.
ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЗАМІСЬКОЇ ПОЇЗДКИ
Недостоєн єси, щоб кишки твої псам...
Юрій Андрухович
Дві королівські пари відбувають на відпочинок.
Один – король рок-н-рольний, другий – хрестовий король,
одна – екс-королева, друга – секс-бомба, але прихована,
стан її, вигинаючись, видає до-ре-мі-фа-соль.
Їх трамбує автобус, травмує кількість народонаселення,
час торочить їх, як матерію, і лоскоче кожне нутро,
де сніданки повільно травляться, де світанки стають сечею.
Дві майбутні коханки у тлумі зачепились ребром за ребро.
У королівських очах заломлюються перспективи, пересуваються
плани, передній і задній, аероплани і комарі,
вони обмінюються думками з приводу ритмів, стилів і віянь
і як відчуваєш довколишнє, коли партнерка вгорі.
Нагорі два гравці нахилилися над химерною шахівницею.
Роги, бороди, німб чи хвіст – не суттєві в шляхетній грі.