ДВА ЕСЕЇ
МОВА І ПОЕТИЧНЕ ПОКОЛІННЯ
Чим відрізняється одна літературна епоха від іншої? Найперше мовою. Так, адже спочатку потрібно вивчити мову, якою написано той чи інший твір, щоб уже потім збагнути, про що ж у цьому творі йдеться. Спробуйте зрозуміти хоча б Іліяду, маючи першоджерело і не володіючи мовою Гомера. У вас є вибір – або вивчити цю мову, довіряючись теперішньому станові розвитку класичної філології і своїй наполегливості (цей шлях благородний, але важкий), абож прочитати переклад на мову, яку ви добре знаєте, і взяти до уваги всі можливі коментарі до тексту поеми. Друге зробити набагато простіше, ніж перше, друге доводиться робити і теперішній грецькій культурі, оскільки вона належить до іншої літературної епохи і має свою мову. Але у цьому випадку ми маємо справу все таки не з самою творчістю Гомера, а з її більш чи менш точним переказом, хоча це не означає, що першоджерело для нас недоступне – до нього веде важкий, але благородний шлях.
Щось подібне можна сказати, наприклад, і про Слово о полку Ігоревім – велика кількість перекладів перш за все на східньослов'янські мови (навряд чи є так багато версій цього твору, скажімо, англійською мовою – чим дальша мова, тим переклад ближчий до загального змісту і віддаленіший від формо-змістової конкретики оригіналу) підтверджує той факт, що переклади, яка б не була їх кількість, нездатні вичерпати усього закладеного в художній матерії першоджерела, оскільки субстанційна основа літературного твору – мова. Мова – це в певному розумінні одне з втілень часу. Ми віддаляємося в часі від твору (від моменту його написання), ми віддаляємося і від мови його написання – отже ми з часом потребуємо перекладу.
Але мене цікавить не питання перекладу.
Продовжу серію запитань і відповідей.
Чим відрізняється одне літературне століття від іншого? – Найперше мовою. Чим відрізняється Сковорода від Шевченка? – Найперше мовою. Яке завдання стояло перед літературним авангардом двадцятих років ХХ ст., в тому числі і на Україні? Найперше завдання модернізації поетичної мови (ширше – мови художньої літератури). Яке завдання стоїть перед кожним літературним поколінням, а конкретніше – перед кожним художником слова? – Найперше мовне. Нехтування цим завданням (можна сказати – покликанням) призводить до того, що літературний твір (напрямок, література) втрачає свою субстанційну основу і просто-напросто нездатний підняти весь комплекс естетичних, світоглядних, соціяльних – і т. д.і т. д. – питань, які щоразу нав'язує життя. Вибачте мій чорний фантасмагорійний гумор, але уявім собі, що вийшло б (і чи вийшло 6?), якби Котляревський писав Енеїду мовою Сковороди, чи Шевченко творив би Кобзар мовою Котляревського? Та це ж ніяк не принижує значення кожного з наших класиків – вони належали різним літературним і мовним часам, були їх найбільшими виразниками і саме тому й стали класиками.
Я думаю, що закони літературного розвитку універсальні, і сучасне підпорядковується їм з такою ж необхідністю, як і минуле. Я вважаю, що з'ява найновішого поетичного покоління української літератури означає, що «мовно-часовий лічильник» вибив ще одну цифру.
Тепер – кілька метафор. Мова – це рухливе дзеркало, зона зіткнення макро- і мікросвітів, щось на зразок поверхні моря, яка є одночасно і поверхнею неба, якщо точку зору перемістити углиб. Жива мова – це не стільки дзеркальна площина, скільки уся сукупність істот, рослин, предметів, котрі в ній відображаються. Хоча істоти і рослини з часом перетворюються в мул, корали, вапняк і т. д., мурують собою дно (основу). Чому дзеркало рухливе? – Таким його робить час. Класика – це вежі, муровані з ефемерної змінної мовної матерії, які підносяться над цією матерією (тим самим підносять і її) в позачасовість – в, абсолютний час вічності.