Фірма «Кістенмакер і син» торгувала вином; останніми роками вона почала входити в моду і потроху випихати Х.-Ф. Кеппена. Сини Кістенмакера, Едвард і Стефан, уже працювали в батьковій конторі.
У консула Петера Дельмана не було й знаку тих вишуканих манер, що ними, скажімо, славився Юстус Крегер; це був простацький suitier, він хизувався своєю добродушною брутальністю і дуже багато дозволяв собі в товаристві, бо знав, що своїми важкуватими, зухвалими й галасливими манерами здобув славу оригінала, особливо серед жінок. Якось на проханому обіді в Будденброків дуже довго не подавали чергової страви: господиня вже почала бентежитися, а гості нудитися, бо не знали, чим себе розважити. І тоді Петер Дельман вернув усім добрий гумор — він гучно, протягло крикнув через увесь стіл: «Я вже всі жданки поїв, пані Елізабет!»
Тепер він саме голосно й грубувато, як завжди, оповідав сумнівні анекдоти, щедро присмачуючи їх нижньонімецькими зворотами… Пані Меллендорф реготала до знемоги і все вигукувала:
— О господи, пане консул, та замовкніть ви хоч на хвилину!
Тоні Будденброк Гагеншгреми зустріли холодно, а решта дуже радісно. Навіть консул Фріче квапливо збіг сходами з павільйону, бо сподівався, що Будденброки хоч на той рік знову складуть шану його курортові.
— Ваш слуга покірний, мамзель! — вигукнув консул Дельман, намагаючись якомога чистіше вимовляти слова, бо знав, що панна Будденброк не вельми полюбляє його манери.
— Мадемуазель Будденброк!
— То ви тут?
— Як мило!
— І відколи?
— А який гарний туалет!
— Де ж ви зупинилися?
— У Шварцкопфів?
— У старого лоцмана?
— Як оригінально!
— Страх як оригінально!
— То ви живете в місті? — перепитав консул Фріче, власник курорту, не даючи взнаки, що він прикро вражений.
— Чи ми матимем приємність бачити вас на нашій найближчій вечірці? — спитала його дружина.
— О, то ви ненадовго в Травемюнде? — здивувалась інша дама.
— Вам не здається, люба моя, що Будденброки надто вже відгороджуються від усіх? — шепнула пані Гагенштрем пані Меллендорф.
— Ви ще навіть не купалися? — спитала котрась. — Хто ще з дівчат сьогодні не купався? Маріє, Юліє, Луїзо! Ваші товаришки, звичайно, дотримають вам компанію, панно Антоніє…
Кілька дівчат підвелися, і Петер Дельман не поминув нагоди прогулятися з ними до води.
— Боже! Ти ще пам’ятаєш, як ми разом ходили до школи? — спитала Тоні Юльхен Гагенштрем.
— Певне! Ви завжди вдавали з себе злюку, — сказала Юльхен і поблажливо всміхнулася.
Вони пішли вузьким, у дві дошки, мостинням до купальні, і коли поминали каміння, де сидів Мортен Шварцкопф із книжкою в руці, Тоні здалеку швидко покивала йому головою. Одна з дівчат спитала:
— З ким це ти вітаєшся, Тоні?
— Це молодий Шварцкопф, — відповіла Тоні. — Він мене провів сюди…
— Син старого лоцмана? — перепитала Юльхен Гагенштрем, і її чорні блискучі очі прикипіли до Мортена, що досить меланхолійно спостерігав їхнє елегантне товариство.
Але Тоні голосно заявила:
— Одне мені шкода — що тут немає ну хоча б Августа Меллендорфа. У будень тут, мабуть, страх як нудно!
Розділ восьмий
Так почалася для Тоні Будденброк чудова пора — жодного літа в Травемюнде їй не було ще так цікаво й приємно, як тепер. Ніщо її більше не пригнічувало, вона розцвіла, в мові і в рухах її знову з’явилася колишня зухвалість і безжурність. Консул задоволено спостерігав цю зміну, коли в неділю приїздив з Томом і Христіаном до Травемюнде. Вони тоді разом обідали за табльдотом, слухали курортний оркестр, попиваючи каву на веранді кондитерської, дивилися в залі на рулетку, де товпилася весела публіка, як-от Юстус Крегер і Петер Дельман. Сам консул ніколи не грав.
Тоні засмагала, купалася, їла печену ковбасу з гострою підливою і ходила в далекі прогулянки з Мортеном: гостинцем до сусіднього містечка, вздовж берега до розташованого на горбі «Морського храму», звідки відкривався широкий краєвид на море й на суходіл, чи в гайок на пагорку за курзалом, де висів великий дзвін, що скликав гостей до табльдота… Або ще вони пливли човном через Траву до «Привалу», де можна було знайти бурштин.