Замість неї туди тепер ходить моя мати. Вона виходить із палацу в супроводі двох або й трьох охоронців, які йдуть за нею на відстані. Бувають дні, коли я ходжу з нею, але ми майже не розмовляємо, й частенько, коли я хочу залишити її там саму, вона відпускає мене легким кивком голови.
Цей низинний сад буде місцем її смерті. Колись її там обов'язково хтось уб'є. Вона лежатиме там між покручених кущів у калюжі власної крові.
Іноді я посміхаюсь, дивлячись на те, як вона спускається сходами, а занепокоєні охоронці спираються на залишки балюстради, боячись, що моя мати може впасти прямо на колишню мулярську гордість.
Комусь би спало на думку, що за відсутності моєї матері й її охоронців Еґістус залишиться сам і буде більш уразливим і що тоді настане слушний час прослизнути до кімнати, де він працює, й устромити ніж у його груди чи, удавши, що хочеш його про щось попросити, несподівано вхопити його за волосся, відтягнути голову назад і теж розрізати йому горло.
Однак вважати, що коханець моєї матері так легко дозволить себе вбити, буде величезною помилкою. Він завжди має купу стратегій, і одна з них, мабуть, найважливіша, полягає в тому, як убезпечити власне життя. Він завжди пильнує. А ще ж є люди, котрим він платить, котрих він контролює, і вони теж завжди залишаються пильними.
Еґістус схожий на тварину, що забігла до хати в пошуках комфорту й безпеки. Він навчився посміхатися замість того, щоб гарчати, але його кігті та зуби, як і тваринні інстинкти, нікуди не зникли. Він уміє уникати небезпеки. Він нападе першим. За першої ж загрози він вигне спину й плигне на тебе.
Той, хто його боїться, чинить дуже мудро. А я маю підстави його боятися.
Того дня, коли мій батько повернувся з війни й вітався перед палацом зі старійшинами, мати наказала двом Еґістусовим друзям знайти мене. Вони витягли мене прямо з трапезної, не звертаючи уваги ні на мої крики, ні на шок, ні на заперечення. Вони змусили мене спуститися східцями, що ведуть у підвал під кухонним поверхом, і замкнули в підземеллі, залишивши там на декілька днів і ночей без їжі та води. А потім мене випустили. Вони просто відчинили двері тієї темної камери, де я сиділа, й дозволили мені, брудній і приниженій, підібгавши хвоста, повернутися до моєї кімнати, начебто я була якимось напівприрученим звірятком. А всі дивилися на мою ганьбу! Потім вони дозволили мені жити в моєму покої, як і раніше, так, ніби нічого й не сталося.
Того ж дня, коли мене випустили з підземелля, до моєї кімнати зайшов Еґістус. Стоячи на порозі, він сказав, що моя мати пережила стільки горя і зараз у такому непевному стані, що ні в якому разі не можна говорити з нею про щось таке, що може її засмутити чи нагадати їй про перенесені страждання. А ще він сказав, що мені не слід залишати територію палацу чи потайки говорити зі слугами та шепотітися з охоронцями.
Я не повинна створювати ніяких труднощів, додав цей негідник, і він особисто прослідкує, щоб я їх не створювала.
— Де мій батько? – запитала я в нього.
— Його було вбито,– відповів Еґістус.
— Хто його вбив?
— Хтось із його власних солдатів. Але з ними вже розібралися. Ми більше ніколи про них не почуємо.
— А де мій брат?
— Його забрали звідси задля його ж власної безпеки. Скоро він повернеться.
— Забрали туди ж, куди й мене? У підземелля, де він і зараз сидить задля власної безпеки?
— Тобі зараз нічого не загрожує, хіба ні? – відповів він.
— Чого ти хочеш? – запитала я.
— Твоя мати бажає повернутися до нормального життя. Ти теж, напевно, цього хочеш. Але для цього нам буде потрібна твоя допомога.
Він уклонився мені, але той уклін був лише насмішкою, лише даниною традиції.
— Я гадаю, що ти все розумієш,– сказав Еґістус.
— Коли повернеться мій брат? – запитала я.
— Щойно мине небезпека. Твоя мати бажає цього над усе. І тоді вона буде менш свавільною, ніж зараз, менш дратівливою.
Небагато часу знадобилося мені, щоб дізнатися, як було вбито мого батька й чому мати не хоче, щоб обговорювали подробиці його смерті. І тоді я зрозуміла, навіщо вона послала Еґістуса залякати мене,– вона не хотіла чути обвинувачень із уст своєї доньки. Обоє, і він, і вона, чудово знали, що наш палац, який повниться відлуннями давніх голосів і шепотів, мов павутинням огорнений турботами дбайливих доброзичливців і вірних підданих. Вони не могли не розуміти, що я дуже легко дізнаюся правду про те, хто вбив мого батька, що мені дуже швидко розкажуть, як звідси було викрадено мого брата, а головне, за чиїм наказом це було зроблено. Мати і її коханець своїми погрозами примусили мене мовчати, та їм не підвладна ніч і те, як ширяться чутки.
Ніч належить мені так само, як і Еґістусові. Я теж умію рухатися безшумно. Я живу серед тіней. У мене особливо довірливі стосунки з тишею, тому я чудово знаю, коли буває безпечно пошепотітися.
Я впевнена, що Еґістус знає, де зараз мій брат чи, принаймні, як склалася його доля. Однак я також упевнена й у тому, що він нікому цього не розповість. Він розуміє, що таке влада. Його обізнаність турбує всіх у цьому домі.
Він готовий ухопити всіх нас у свої лабети. Він тримає нас, як орел у своїх кігтях менших пташок, пообривавши їм крильця, щоб не змогли втекти, а лише животіли й були напохваті, коли надійде час попоїсти.
Він чудово усвідомлює, що цікавить мене так само сильно, як і я його. Як і він, я уважно дослухаюся до різних звуків, тож чую пристрасні стогони, коли він в одній із кімнат цього коридора кохається зі своїм улюбленцем-вартовим, чи розрізняю його швидкі й легкі кроки, коли він спускається до приміщення слуг, аби знайти собі дівку, котра вдовольнить його перш, ніж він повернеться в ліжко моєї матері й зручненько в ньому влаштується, ніби нічого й не було, ніби й не існує того бридкого, невситимого апетиту, що й привів його до влади.
Я лише раз, можливо, і бачила, як Еґістус тремтить або ж виказує страх; я лише раз, можливо, й помітила, як хамелеон, що в ньому живе, готовий кинутися в укриття.
Коли прийшли новини про те, що викрадених хлопців, а з ними, як ми сподівалися, й Ореста, звільнили й уже везуть додому, я сиділа зі своєю матір'ю й Еґістусом, який не всміхався й, з усього видно, почувався невпевнено.
Нам нетерпеливилося швидше привітати мого брата вдома. Коли нам не стало сил просто сидіти та чекати, а точних відомостей про час його прибуття все одно не було, ми з матір'ю залишили Еґістуса й пішли перевірити, чи належним чином ідуть приготування в Орестовій кімнаті. Ми спустилися на кухонний поверх, аби поміркувати, які страви він може захотіти скуштувати одразу ж по приїзді. Вирішуючи, хто зі слуг найліпше зуміє йому догодити, ми говорили сердечно, уперше відтоді, коли було вбито мого батька. Я відчувала, що мати щаслива від самої можливості Орестового повернення додому.
Коли ми повернулися до кімнати, в якій був Еґістус, то побачили, що там з'явився іще якийсь чоловік, зовсім нам невідомий. І тоді в мене виникло відчуття, що ми з матір'ю були там зайві, що ми перервали щось важливе, можливо, навіть конфіденційне, що Еґістус обговорював із тим чужинцем. Я ще подумала, чи не є той зайда його таємним коханцем або ж прибічником, який тепер от вирішив нагадати Еґістусові про давній борг.
Коли ми ввійшли, Еґістус стояв лицем до вікна. Його кулаки були міцно стиснуті, а прибулець стояв біля дверей, спершись на стіну. Коли Еґістус обернувся, я помітила страх у його очах. Він кивнув чужинцеві, показуючи, що той мусить вийти з кімнати. Я усвідомила, що, можливо, і мені треба теж вийти, бо, хай що там сталося, Еґістус і мати, напевно, мають залишитися наодинці. Проте, замість того, аби піти геть, я сіла. Так я давала їм зрозуміти, що доведеться знайти щось вагоміше за ввічливе прохання, якщо вони захочуть мене позбутися. Я разом із матір'ю хотіла почути від Еґістуса, що ж спричинило появу того переляканого погляду.
У той час моя мати в присутності Еґістуса нерідко поводилася мов маленька й дурненька дівчинка, часом виявляючи надмірну вимогливість і навіть нахабство. Нічого з вимовленого нею не могло бути анітрохи цікавим. Вона навчилася говорити як дурепа. Основними темами її розмов були тільки спека, квіти, як вона втомилася, не досить поважна поведінка котрогось із охоронців або жахлива незграбність служниць. Мені частенько було цікаво, що б сталося з її пташиним щебетанням і вдаваною непослідовністю, якби хтось відкрито заявив, що той охоронець вважає, що має право виявляти неповагу до неї, бо час від часу усамітнюється з Еґістусом в одній із кімнат палацу, де виконує всі його забаганки, а три служниці зробилися незграбними, бо носять під серцем або вже годують грудьми його дитину, а одна, я це точно знаю, навіть народила від нього двійню. Хіба могла моя мати цього не знати?