Тож, у приміщеннях нижнього поверху нестримно примножувалося життя, а в коридорах стояв постійний запах плотського бажання. Хоча моя мати й прикидалася, що цього не помічає, бо так їй було зараз зручно, ніби вона, і направду, чомусь зробилася такою дурненькою чи неуважною до всього, це було зовсім не так, бо вона, як і я, помічала геть усе. Вона не була ні дурненькою, ні відстороненою. Під маскою усміхненої дурепи жила розгнівана фурія, за позірною неуважністю гартувалася сталь.
— Хто цей чоловік, який щойно звідси вийшов? – поцікавилася вона.
— Який чоловік? – перепитав Еґістус.
— Той неприємний чоловік.
— Звичайний вістовий.
— Зазвичай вістові сюди не заходять. І це дуже добре, бо після нього в кімнаті залишився сморід. Він, мабуть, не мився декілька днів.
Еґістус знизав плечима.
— І чому сьогодні зовсім немає вітру? – спитала мати невідомо в кого.– Я така виснажена.
Еґістус іще сильніше стиснув кулаки.
— Я маю відчуття, що з'явилися новини,– мати підвищила голос, аби Еґістус тепер уже точно зрозумів, що вона звертається саме до нього.
Коли вона зустрілася зі мною поглядом, то вказала очима на Еґістуса, начебто я в якийсь таємничий спосіб могла змусити його відповісти.
Я холодно на неї подивилася.
— Яку новину приніс вістовий? – запитала вона ще голосніше.
Запанувала тиша, що її, схоже, жоден із присутніх не бажав порушувати. Мати вдягла на обличчя легку напівусмішку. Зараз вона була схожою на когось, хто щойно з'їв щось дуже кисле й щосили намагався приховати свої неприємні відчуття.
Раніше це ніколи не спадало мені на думку, але в цю мить я раптом із усією ясністю зрозуміла, що вони з Еґістусом вже не подобались одне одному. Дотепер я чомусь уявляла, що вони живуть в якомусь теплому затишку своєї змови, що радіють одне одному при денному світлі та щасливо усамітнюються в материних покоях уночі, хоча б тоді, коли Еґістус не вештається безборонно палацом. Тепер же я помітила, що між ними панує важка незгода. Кожен із них запізнав іншого краще, ніж треба, і виявив якусь неприємну для себе правду.
Мене розвеселило, наскільки природно це в них вийшло. Однак такий стан речей, здається, скінчиться не скоро, вони й не збиралися розлучатись. І я розуміла чому. Моїй матері й Еґістусові, я вважала, буде дуже важко одне без одного. Занадто багато чого відбулося.
Сидячи там із ними в мовчанні, я уявляла собі, як вони, очевидно, мучаться в найважчі години ночі, коли приглушені крики вчуваються знов і знов, незалежно від того, сплять вони чи страждають від безсоння.
Якийсь час я за ними спостерігала. Я бачила, що мати кілька разів заплющила та розплющила очі, але Еґістус сидів непорушно. Здавалося, я була свідком чогось надзвичайно особистого, майже так само приватного, як і статеві стосунки. Я дивилася на них, і мати з Еґістусом були переді мною, неначе голі.
Я віддаляюся від їхнього світу, світу розмов, реального часу та нагальних людських потреб, і наближаюся до світу, що завжди був тут. Щодня я молю богів, аби вони допомогли мені перемогти, я молю їх, аби вони не залишали без своєї милості життя мого брата, щоб дозволили йому повернутися, я молю їх, аби вони зміцнили мій власний дух, коли настане мій час. Я перебуваю під впливом богів, які все бачать, і тоді я бачу абсолютно все.
Моя кімната є аванпостом підземного світу. Кожен свій день я проживаю разом зі своїм батьком і сестрою. Вони постійно зі мною. Приходячи на батькову могилу, я вдихаю тишу, що завжди панує над місцем, де лежить його тіло. Я затамовую подих, аби те особливе повітря заповнило моє тіло, а потім дуже повільно видихаю. І тоді батько виходить до мене з темряви свого прихистку. Я повертаюся до палацу, а його невидима тінь лине за мною.
Він із обережністю наближається до палацу. Він знає, що існують люди, яких йому слід остерігатися навіть після смерті. Я не видаю жодного звуку, доки він шукає місце в кімнаті, де йому буде зручно. А потім, щойно я пошепки вимовляю її ім'я, приходить моя сестра Іфігенія, котра спочатку з'являється у вигляді легкого коливання повітря. Батько й сестра наближаються одне до одного.
Спочатку я за них боялася. Мені здавалося, що сестра до нас приєдналася, щоб нагадати батькові про те, як її було вбито, щоб докоряти йому за свою смерть і за те, що він спокійно стояв і дивився, як її приносять у жертву. Я думала, що вона прийшла як обвинувач, котрий хоче зіштовхнути батька до прірви навіть глибшої і темнішої за ту, в якій він зараз перебуває.
Натомість, моя сестра Іфігенія, убрана у весільний одяг, ще блідіша та вродливіша, ніж за життя, поволі рушила до батька, виявляючи готовність його обійняти чи взятися з ним за руки, чи, можливо, почути слова заспокоєння від його духа.
Тоді мені захотілося запитати в неї, чи вона все забула. Мені захотілося запитати про те, чи подробиці смерті стерлися з її пам'яті, чи вона зараз існує так, ніби нічого того не сталося.
Можливо, дні, що передували її смерті, як і спосіб, в який її було вбито, зовсім нічого не важили в тому місці, де вона тепер перебувала. Можливо, боги тримають пам'ять мертвих у себе, в якомусь особливому місці, що ревно охороняється. Замість неї боги повертають почуття, що колись дарували чистоту та радість, почуття, що колись важили дуже багато. Вони дозволяють мертвим відчувати любов, бо вона не може їм зашкодити.
Вони наближаються одне до одного – мій батько та моя сестра. Рухаються вони нерішуче. Я не впевнена, що, побачивши одне одного, вони не перестали помічати мене. Я не впевнена в тому, що живі їх цікавлять. У них стільки всіляких потреб, що належать виключно їм одним. Вони мають так багато всього, чим мусять поділитися одне з одним.
Ось чому я не розмовляю зі своїм батьком і сестрою, доки їхні духи граційно витають моєю кімнатою. Мені достатньо й того, що вони тут є.
Але було запитання, на яке я хотіла почути від них відповідь. Я хотіла знати, де мій брат. Я передчувала, що настануть дні, коли я зможу в них про це запитати; вони чекали на мою цікавість, але, перш ніж я встигла вимовити Орестове ім'я, хутко зникли.
Якось, одного полудня, невдовзі після того випадку з Еґістусом і вістовим, із коридора почувся раптовий крик, а потім – біганина чоловіків. А після цього я почула пронизливий голос своєї матері.
Щойно я зрозуміла, що духи, котрі мене відвідали, нічого не чують, я теж вирішила ніяк не реагувати, а зачекати на місці. З-поза стін палацу почулися навіть голосніші крики. А потім у мої двері постукав один із вартових і повідомив, що моя мати бажає, аби я була зараз із нею, бо от-от прибудуть хлопці, ті самі хлопці, що їх було викрадено, і нам обом слід привітати Ореста з поверненням.
Щойно було вимовлене ім'я мого брата, я відчула, що присутність мого батька та сестри зробилася більш явною, вони неначе пожвавішали, зробилися більш активними. У мене з'явилося відчуття, що батько смикає мене за рукав, а сестра взяла мене за руку. А потім, щойно кроки вартового затихли в кінці коридора, усе заспокоїлося.
Я вирішила, що тепер сама вимовлю братове ім'я. Коли ж я його прошепотіла, а потім повторила вже голосніше, мені відповів якийсь голос. Той голос швидко щось сказав, от тільки слів я розібрати не змогла. Сестра обхопила мене руками, немовби намагаючись утримати на місці. Спочатку я кілька секунд пручалась і робила спроби вивільнитись, але потім відчула, що батько знову смикає мене за рукав, привертаючи до себе увагу.