Я подумки звернулася до духа свого батька та до мертвого тіла своєї сестри. Я звернулася до найвищих богів. Я молила їх змусити цю жінку замовкнути та зробити так, аби вона пішла від мене геть.
Я дивилася на Раїсу, і, здається, моя невпевненість вибила ґрунт із-під її ніг. Виразом свого обличчя я намагалася навіяти їй думку про те, що коли чоловіки вночі стерли з лиця землі цілий будинок і змусили зникнути двох найбільш впливових старійшин, то просити допомоги в мене просто безглуздо.
Але, крім цього, мені ще хотілося наголосити на тому, що мною володіє сила, котрою наділили мене могили та боги, сила, якій важко знайти ім'я, однак і побороти її теж неможливо. Я хотіла, щоб вона знала, що попри мою теперішню слабкість, колись, у майбутньому, коли надійде слушний час, я ще себе покажу.
— Зараз я не маю влади,– сказала я.– Але настане час. Іще настане час.
Раїса розвернулась і гордо пішла назад до свого будинку й до своєї родини. І лише коли вона вже відійшла досить далеко, я побачила, як її тіло згинається, почула її розпачливий крик.
Я набрала повні груди повітря й залишилася стояти там, де була, змушуючи всіх, хто на мене в цю мить дивився, піти геть ні з чим. І тоді я вирішила, що піду назад, уже не ховаючись, а відкрито й із високо піднятою головою. На зворотному шляху я не дивилася на зустрічних людей, і все одно, коли я наблизилася до палацу, побачила фігуру Еґістуса, котрий стояв біля входу й чекав на мене. Він стояв там і всміхався. Він і досі був тим самим чарівливим чоловіком, який колись приворожив мою матір. Коли я підійшла, він зробив вигляд, ніби хоче допомогти мені піднятися сходами. Я дозволила йому провести мене, немов блудну доньку своєї матері, у палац, а потім – довгим коридором аж до моєї кімнати.
Ішли роки, і я поступово втрачала надію хоч коли-небудь побачити знову свого брата, а ще я почала розуміти, що не маю зовсім ніякої влади геть ні над чим, оскільки маю статус незаміжньої, і доки в мене не буде чоловіка, доти лишатимуся слабкою та безправною. Усе, що в мене є, це мої духи та спогади. І вся моя рішучість не має ніякого значення й ні до чого не приведе.
Я придивлялася до чоловіків, які збиралися за столом моєї матері, а то були переважно вояки мого батька, що їх вона поставила управителями й захисниками завойованих ним же земель. Іноді вони приїжджали, щоб із нею порадитись, і залишалися на декілька тижнів.
Такими вечорами, коли для них накривали святкові столи, у мене обертом ішла голова від думки про те, що кожен із присутніх гостей мусить знати, як одного разу під час святкової трапези за цими стінами було виставлено оголений труп мого батька поруч із мертвим тілом вродливої жінки в червоному, котру він привіз із собою з війни.
І зараз гості перебувають у присутності жінки, котра його вбила, котра, як усім відомо, зробила це, не отримавши від богів згоди чи дозволу. І це наділяло мою матір якоюсь зловісною владою. Від цього її присутність упродовж вечора ставала все більш значущою, дедалі більш бажаною. Вона домінувала над усіма присутніми чоловіками, проте жоден із них, здавалося, ані трохи цим не переймався. Навпаки, вони були в піднесеному настрої, розохочувалися й безупинно говорили. Смерть у всій своїй драматичності приносила їм дивне вдоволення, що тривало аж до кінця вечора.
Спочатку я думала, що з плином часу та під дією обставин хтось із цих вояків нарешті зметикує, скільки влади одразу прийде до його рук, якщо він одружиться зі мною, адже моя сестра – мертва, а брата так і не знайшли.
Я наказала швачці передивитися гардероб моєї сестри Іфігенії, в якому завжди було більше красивого одягу, бо її любили найбільше, та подивитися, що там лишилося по стількох роках. А потім ми вибрали декілька тунік і суконь, що їх можна було переробити для менш вродливої сестри.
Спочатку я не вдягала нічого з перешитого одягу на ці святкові учти, але частенько приміряла все те в пообідню годину, коли залишалася сама у своїй кімнаті.
Сидячи на святковому прийомі, я уявляла себе в сестриних сукнях, із дбайливо закрученим волоссям, із побіленим лицем і обведеними чорним очима. Я намагалася зрозуміти, як це бути поміченою, справляти на всіх враження.
Я казала собі, що буду більше мовчати, коли вдягну сестрин одяг. Я казала собі, що всміхатимусь, але не надто багато, що буду сидіти тихо й замислено, неначе несу в собі якесь внутрішнє світло.
Я спостерігала за гостями та мріяла про те, як легко котрийсь із них може лишитися тут і як ми з ним потайки влаштуємо свій альянс. А ще я раділа від думки, що, коли я візьму собі чоловіка, моя мати з Еґістусом уже не почуватимуться тут так упевнено.
Ми матимемо охоронців, відданих нам до смерті, а також джерела багатств, підконтрольні тільки нам двом. Ми розпоряджатимемося своїм часом на власний розсуд, і ми разом виконаємо те, чого я сама ніколи не могла б виконати.
Я сама вирішуватиму, як провести вечір. Я обиратиму між чимось незначним, що влаштовуватиме моя мати, та гучною подією, святкуванням якихось нових перемог або, можливо, якихось значних здобутків.
А потім прийшла новина, що в одній із віддалених провінцій було повстання і бунтівники протрималися при владі аж декілька тижнів, що призвело до багатьох смертей і руйнацій. Вони вбили дружину давнього союзника мого батька і стратили його дітей. Але невдовзі ми також дізналися, що сам управитель і видатний воїн Дінос зі жменькою вірних солдатів зумів уникнути смерті та, зрештою, переміг бунтівників і мародерів, тож, мир у провінції було відновлено.
Думка про те, що Дінос, який так багато втратив, залишився відданим, дуже потішила мою матір. Вона послала йому на допомогу добре озброєне військо, а також передала чимало подарунків від себе особисто. Вона відписала ділянку землі його батькові, котрий жив неподалік від палацу. А ще вона послала до нього одного з найближчих прибічників Еґістуса, котрий мусив на якийсь час замінити Діноса, якщо він раптом захоче відвідати свого батька та отримати від цариці тріумфальну учту. Вона не раз говорила про його хоробрість, про те, який він вродливий і як усі ним захоплюються.
І тоді мені спало на думку, що подібний чоловік може принести мені звільнення. Він буде достатньо сильним і хитрим, аби протистояти моїй матері й Еґістусові, а крім того, нещодавня перемога зробила його ім'я відомим усім. Якщо він захоче одружитися знову, йому не відмовлять. А якщо він захоче одружитися з дочкою Агамемнона, з яким часто ходив у походи, це буде сприйнято всіма дуже природно, навіть як належне.
Спочатку ми будемо дуже обережними, міркувала я собі. Він міг би давати поради моїй матері й Еґістусові. Потроху він побачить, якими отруйними зміями є ці двоє, як сильно від них смердить кров'ю, він зрозуміє, що необхідно відправити мою матір і її коханця в якесь далеке місце, де вони більше не зможуть принести ніякої шкоди.
Розпочалися приготування до приїзду Діноса. Було вирішено, що на вулицях розіграють грандіозну виставу, що прославлятиме його перемогу, а потім у палаці відбудеться святкова учта.
Для цієї події я вирішила наказати швачці зробити для мене пишне і дороге вбрання, силуетом і текстурою подібне до того, що колись носила моя сестра. Щодня приходила покоївка, котра щоразу інакше заплітала мені волосся, а інша служниця приносила мазі та підсолоджену воду, щоб пом'якшити мою шкіру. За кілька тижнів, коли вбрання було вже готове, швачка, її помічниці та інші слуги зібрались у моїй кімнаті подивитися на діло рук своїх.
Коли я залишалася наодинці з духами мого батька й сестри, я вдягала нове вбрання та зачісувала волосся назад, аби моє лице було добре видно. І тоді, гордо походжаючи кімнатою, я відчувала, що вони обоє на моєму боці. А мені було важливо відчути їхню підтримку перед святковою учтою, що її влаштовували для Діноса. За кілька днів до вуличної вистави та святкової учти Дінос прибув до палацу. Його прийняли моя мати й Еґістос, котрий, як мені сказали, мав із ним офіційні зустрічі, де вони говорили про забезпечення солдатів й інші види підтримки, що її необхідно було надати, аби уникнути бунтів у майбутньому. Також, для нього та його батька було влаштовано приватну вечерю, про яку мені повідомив один зі слуг, де Дінос висловив невимовну тугу за втраченою дружиною та дітьми. Але він не пролив сліз. Він постійно тримався трохи відчужено, як справжній воєначальник. Одна з моїх покоївок назвала його дуже вродливим, вона сказала, що більшого красеня в житті не бачила.