Картамишев згодився, і обидва вони, натягаючи на ходу сині гімнастерки, рушили до воріт.
Я наздогнав їх і вискочив на вулицю перший.
— Здоров, Петрусю! — радо сказав я Маремусі, міцно потискаючи його пухку руку. — Ну, бачив, як я мало не забив гол? Здорово, правда ж?
— Ти ж партачив теж здорово. Ту «свічку» як промазав, — відповів мені дуже холодно Маремуха.
— А ти б не промазав? — сказав я, але Петько, ніби не дочувши мого запитання, спитав:
— Звідки ти їх уже всіх знаєш?
— Ну, не всіх, а так половину знаю, — вчора вони тут грали в городки, от я й дізнався, як кого звати. Ходім до мене в гості! — запропонував я.
— Як? Туди? — недовірливо покосився очима Маремуха в бік нашого флігеля. — А мені хіба туди можна?
— Коли зі мною йдеш, — значить можна! — важно сказав я, і ми рушили до воріт.
Петькові Маремусі все сподобалось у мене в кухні: і моя постіль на печі, і розкладений у духовці інструмент, і вікно, що виходило в двір. Поки Петько все розглядав, торкаючи коротенькими і пухкими, як у дівчинки, пальцями, я сидів на табуретці й виймав шпилькою скалку.
Біля мене на краю плити кліпаючи горів каганець.
Витягши, нарешті, шпилькою скалку, я стукнув п'ятою по підлозі, розколупана ранка ледь-ледь защеміла. Я сполоснув під умивальником руки і став думати, чим би почастувати Петька. І раптом згадавши про свою зустріч з Григоренком у саду, сказав Петькові:
— А ти знаєш, Петре, що Котька сюди заходить?
— Куди? В радпартшколу?
— Ото ж то й воно, що сюди!
І я розповів Маремусі про зустріч з Котькою.
— А ти б йому взяв і всипав! — сміливо сказав Маремуха.
— Легко тобі сказати — всипав. Я б і всипав, але бач, яка річ: його ж Корибко в сад пускає.
— А хіба Корибко тут працює?
— Атож! У цьому ж і фокус. Я спочатку цього не знав і, коли застукав Котьку в саду, теж здивувався: чого він так задається, неначе в себе дома? А потім, учора ввечері, дивлюсь — вони вдвох через двір ідуть. У Корибка ножиці здоровенні і відро з вапном. Питаю одного курсанта, що цей старий тут робить, а курсант мені каже: «Садівником працює».
— Он воно що! — протяг Маремуха. — Ясна річ. Раз Котька квартирант Корибка, значить він вільно буде ходити сюди. Цей старий чорт пускатиме його, і коли яблука поспіють.
— Факт! — підтвердив я.
— Ну, тепер Котька у вас всі гнізда поруйнує. Ти знаєш, яка в нього колекція яєць? — сказав Петько. — Навіть у міському музеї такої немає. Адже він давно збирає яйця. Такий здоровий, а все ще по деревах лазить. Ага, Васько! — спохватився Маремуха. — У мене ж для тебе записка.
— Від кого?
— Ану, вгадай!
— Ану, скажи!
— Ні, ти вгадай!
Петько вийняв з кишені блакитний конвертик і сховав його за спину.
— Ну, дай сюди! — закричав я.
— Я дам, тільки ти забожися, що зробиш одну штуку.
— Яку?
— Якщо тебе спитають, коли ти одержав цей лист, скажи, що вранці.
— Але ж зараз вечір!
— Ну, я знаю. А ти скажи, що я тобі заніс його вранці. Добре?
— Від кого лист?
— Поклянися, тоді скажу!
— Ну, я сам тоді візьму. Віддай листа. — І я, зробивши крок до Петька, схопив його за руку.
— Я не дам, Васько. Ось правду кажу — не дам. Порву, а не дам. Ой, не крути руки!
Вирвати лист було важко. Я пустив Петька й сказав:
— Ну добре. Я клянусь.
— Що клянусь? Ти хитрий. Скажи все, як належить.
— Я клянусь, якщо мене спитають, коли я одержав лист, скажу, що вранці.
— Ну, тоді візьми! — І Петько простяг мені пом'ятий конверт. Я швидко розірвав його і став читати лист.
«Васю!
Якщо в тебе є час, приходь сьогодні ввечері до мене, і ми підемо разом в ілюзіон.
Галя».
Я мало не кинувся на Петька з кулаками.
— Чого ж ти мені не віддав листа вранці?
— Я не міг, я зранку поїхав з батьком на город.
— А коли Галя тобі віддала лист?
— Сьогодні вранці. На базар ішла по молоко і віддала. А що там написано? — І Петько спробував зазирнути в лист.
— Стривай, — відсторонив я Петька. — А ти не міг забігти до мене, коли на город їхав?
— Ну звичайно, не міг. Я віз возик: залишив би на вулиці, і його могли б украсти.
— Ну добре, — сказав я. — Тоді я скажу Галі, коли ти передав мені лист.
— Ой не треба, Васько! Вона буде думати, що я брехун…
— Чому?
— Та я зараз ішов по бульвару до тебе сюди. А вона на гойдалці гойдається. До мене підбігла, питає: «Ти передав записку?» Я кажу: «Передав». А записка в мене в кишені. Вона питає: «Коли передав?» — «Ще вранці», — кажу.