— Це він дав контрамарки! — шепнув Петько.
— Тихше! — сказав я.
Льова Анатема-Молнія уклонився і засунув шнурок, що вибився наверх з легкого черевика, почовгав підошвами по товстій каніфолі і повернувся до Алі-Бурхана. Командир конвойної роти Полагутін узяв із стола дзвіночок і потряс ним.
Борці зразу ж, не встиг стихнути дзвіночок, стали ловити один одного за руки. Алі-Бурхан мені зовсім не подобався, і я дуже хотів, щоб Льова Анатема-Молнія поклав його.
Але це було не так просто.
Алі-Бурхан тільки на вигляд здається таким товстим, неповоротким. Він старий і хитрий борець. Нагнувши поморщену, всю в жирних складках шию, він міцно стоїть на розставлених ногах і майже не рухається з місця, тільки вузькі й хитрі його очі перебігають слідом за Льовою.
Анатема-Молнія не знає, з якого боку зручніше схопити йому Алі-Бурхана. Ось він замірився взяти його під пахви. Раз, два! — нічого не вийшло. Алі-Бурхан ударив важкими руками по загорілих руках Льови, і Анатема-Молнія знову забігав навколо нього. Алі-Бурхан на ходу схопив Льову за руку, потяг його на себе.
Льова простягся на землі.
Алі-Бурхан обійшов раз навколо Анатеми-Молнії. Обходить вдруге. Чого йому поспішати? Він приміряється.
Підняв важку й волохату руку та як бацне Льову по шиї! «Макарони» — так я й знав!
Льова похитнувся, але вистояв. Алі-Бурхан бацає його вдруге. Ще! Ще! Він неначе фуганком струже важкою рукою Льовину шию. На весь зал лунають ці уривисті глухі удари. Потилиця у Льови побагровіла, обличчя налилося кров'ю, коліна роз'їжджаються.
— Йому ж боляче! Що він робить? — скрикнула Галя.
— Годі! — закричали з заднього ряду.
Командир Полагутін узяв дзвіночок. Алі-Бурхан помітив це і випростався.
Він невдоволено знизав плечима і зразу ж грудьми навалився на Льову. Анатема-Молнія всім тілом упав на килим. Алі-Бурхан хапає його і швидко вивертає на спину. Ну, кінець! Зараз на обидві лопатки. Залишаються якісь два вершки, і Льова торкнеться спиною до килима.
Обома волохатими лапами Алі-Бурхан тисне Льову до землі. Анатема-Молнія опритомнів, він намагається стати в міст, він хоче зробити стойку на голові і вислизнути, він упирається головою в сцену, дошки гнуться під ним, але вже пізно. Кректячи й посапуючи, Алі-Бурхан притискає його до землі. Все меншає й меншає відстань між забитою спиною Льови і килимом, все меншає й меншає… Кінець… А може, ще вивернеться? Вивернися, вислизни, та швидше ж, швидше! Чого ти чекаєш… Ех, пізно! Затиснувши в руці дзвіночок і дзвонячи шпорами, підбіг до борців головний суддя — командир Полагутін. Зазирає вниз. Вийшли з-за стола старий залізничник і Котька Григоренко.
Дзвоник.
Краще б його не було!
— От шкода! То він забив йому баки отими «макаронами», — сплигуючи з лавочки, бубонить Петько Маремуха. Галя зблідла. Очі в неї злякані.
Судді радяться. Вибіг із-за куліс і підбіг до них розпорядник. І зразу ж від суддів він підійшов до рампи. Підняв руку. В залі галас. Аплодують.
— Анатема-Молнія, браво! — крикнули зовсім близько.
— Анатема! — тоненьким голосом закричав Маремуха.
— Лавочка! Змовилися! — крикнули з першого ряду. Розпорядник чекає. Ну, говори, вже тихо!
— Після захвату руки через плече чемпіон Азії знаменитий Алі-Бурхан поклав чемпіона Кубані Льову Анатему-Молнію правильно! — вигукнув розпорядник і кивнув капельмейстеру Смоляку.
Музика грав туш.
Пихатий, бундючний Алі-Бурхан уклоняється. Раз. Вдруге. Втретє.
Льова Анатема-Молнія, обтрушуючи з трусів порох і не дивлячися на публіку, уклонився тільки один раз і, потираючи забите стегно, побіг за куліси.
Один, із сольним номером, виступає чемпіон Житомира Йосиф Оржеховський, красивий, сухорлявий борець у червоних трусах. Він широкоплечий, з добре розвиненими біцепсами, вузькою талією. Шкіра у нього дебела, зовсім без жиру. Недаром він так вільно лягає спиною на дошку, суцільно втикану цвяхами. Ці гострі цвяхи густо вилізають з дошки, — здається, що вони повпинаються Йосифові Оржеховському в шкіру. Ні, байдуже. Спокійно, схрестивши на грудях руки, він лежить на тих цвяхах, мов на перині. Музика грає військовий вальс «Душа полку».
Коли, легко зскочивши на килим, Оржеховський повертається до публіки спиною, на його тілі всюди помітні маленькі крапочки, але крові не видно. Ото шкіра! Як у кабана.