Козакевич швидко підхоплює Жегульова, потім з розмаху опускається на коліно і кидає його на спину.
Богатир встиг вивернутися.
Він падає на бік. Обидва вони вовтузяться на килимі, богатир крекче, намагається вирватися, але Жора міцно держить його обома руками, а потім наказує стати в партер.
І ось цей чорний довгоногий борець покірливо переповз аг. рачки на середину сцени і розташовується там на килимі; його недобрі очі блищать, на лікті червоніє садно.
— Жоро, дай ««макарони»! — закричав Приходько.
Жора не чує. Він ніжно поплескує богатиря по спині, — видно, не знає, яким прийомом схопити його.
— Бери подвійним, Жоро! — закричали з «Камчатки».
Козакевич почув.
Він пробує схопити Жегульова подвійним нельсоиом, але той швидко притискає обидві руки до тулуба, — подвійний не вийшов. Тоді Козакевич спритно і неначе випадково хапає Жегульова обіруч за плече, шарпає його на себе. Богатир хотів підскочити, але посковзнувся, — він лежить на боку, Жора навалюється з усієї сили. Ще трохи-трохи, і Жегульов буде придавлений спиною до підлоги. Чути, як важко крекче він, опираючись, швидкі його ноги соваються по килиму, він пробує затриматися ними.
Ну, ще, ще!
— Тисни його дужче!
В залі загаласували.
Всі схоплюються. Грюкають лавками.
— Давай, давай, Жоро! Додай тиску! — кричить вусатий Приходько.
— Жоро, ти ж пив боржом! Не піддайся! — крикнули ззаду.
Навіть музиканти, покидавши труби, стовпилися біля рампи.
Козакевич тисне богатиря широкими грудьми; одна його тапочка відлетіла під судейський столик, він упирається в Жегульова лівим плечем, давить його з усієї сили вниз; от-от щока Козакевича торкнеться до гострого богатирського носа, — як би цей Жегульов із злості не відкусив нашому Жорі вухо. Залишається ще крапелька до повної перемоги, як раптом Козакевич круто схоплюється і задихаючися кричить у зал:
— Це шахрайство! Він мене маже!
А Жегульов тим часом схопився і наскакує на Козакевича ззаду, — видно, не хоче, щоб той його виказував.
Жегульов хапав Козакевича подвійним нельсоном, давить йому на шию, — це дуже небезпечний прийом, але Козакевич розсердився не на жарт. Зібравши останні сили, він нагинається, падає на коліно і перекидає богатиря через себе.
Падаючи на спину, Жегульов б'є ногою по жерстяній рампі. Неначе відро кинули! Рампа погнулася.
Жора кидається до богатиря і, схопивши його за плечі, відтягає на середину килима і з ходу — на обидві лопатки.
Полагутін задзвонив.
Жегульов опам'ятався. Він хоче вирватися, він вертиться на килимі так, неначе килим цей не килим, а розпечена плита. Тепер він страшний, дуже страшний, цей ніким не переможений і переможений Козакевичем богатир, але йому не вирватися. Жора навалився на нього і не випускає нізащо.
— Годі! Годі! — кричить на вухо Жорі суддя.
До борців підбіг Котька Григоренко, торкає Жорин лікоть, — Козакевич б'є ліктем назад Котьку по коліні. Правильно! Не лізь! Котька відскочив.
Суддя сміється. Широко розставивши ноги в червоних штанях, він підносить дзвіночок до самого Жориного вуха. Козакевич, зміркувавши нарешті, що переміг, схоплюється і підбігає до рампи.
— Громадяни! Громадяни! — намагається перекричати він галас і аплодисменти.
Жора загубив і другу тапочку, він стоїть тепер на сцені в самих сірих носках, волосся його злиплося на лобі, ніс блищить, щоки мокрі, на пітних грудях добре помітне татуювання: русалка з довгим риб'ячим хвостом та серп і молот.
— Та тихше, хай скаже! — обернувшись до публіки, басом кричить вусатий Приходько.
Коли галас стихає, Жора Козакевич, важко дихаючи і не дивлячись навіть на Жегульова, вигукає:
— Я з цим бугаєм борюся… а він… «Дам тобі, — каже, — десятку, тільки піддайся…» Чуєте?
— То шахрай, а не майстер! — кричить у відповідь Приходько.
— Він бреше!.. Бреше! — пориваючись підійти до Жори, кричить з боку сцени Жегульов.
Полагутін його не пускає.
Дідок-розпорядник тремтячими руками розплутує вірьовку завіси.
— Ну, давай тоді ще боротися. Подивимося, хто кого! — кричить богатир.
Жора Козакевич важко плигає в зал. Уже знизу він відповідає Жегульову:
— Вистачить. В Одесі на Молдаванці пошукай собі партнерів, а я з такими шахраями більше не борюсь…
— Жоро, тапочки! — через весь зал кричить приятель Козакевича.
Почувши цей крик, Котька Григоренко підбирає білі тапочки і простягає їх Козакевичу.
Стискаючи їх у руках, пітний, розхвильований. Жора в самих носках швидко йде в глибину залу. І не встигає він дійти туди, фарбована олійними фарбами важка полотняна завіса, розгортаючись, падає вниз і закриває сцену, суддів і злого переможеного волзького богатиря, майстра стального затиску Зота Жегульова.