Ми з нашою підводою встигли вчасно. Підвезені раніше снопи кінчилися, тільки-но ми в'їхали на тік. Довга, пофарбована в колір цегли молотарка «Ельворті» працювала вже на холостому ходу. Курсанти зав'язували мішки з зерном, підбирали з утоптаної землі залишки соломи. Радгоспний тік був розташований віддалік радгоспу, на відшибі, біля зруйнованих цегляних сараїв. Очевидно, колись тут були будівлі панської економії, а тепер тільки глиняні стіни нагадували про них.
Невеличкий локомобіль-паровичок з високого задимленою трубою попахкував поруч, з'єднаний з молотаркою широким шкіряним пасом. Раз у раз цей тугий пас посипали товченою каніфоллю, і в повітрі пахло смолою. Віддалік стояв високий ожеред соломи. Зверху на ожереді бродили з вилами й граблями, розрівнюючи солому, сільські дівчата в строкатих плахтах та полотняних кофтах.
Курсанти волокли по землі від молотарки до ожереду позв'язувані мотузками оберемки соломи, подавали її вгору дівчатам, ті приймали солому, втоптували її. Звідти, з ожереду, долітали до нас веселі голоси, сміх дівчат, — видно, робота йшла гаразд.
— Ну, приймай, хлопче, перший на почин, — сказав мені внизу наш учорашній візник Шершень, який поступився місцем біля барабана Коломійцю. З цими словами Шершень простяг мені з підводи спін; взявши його руками, я похитнувся і мало не полетів униз — сніп був дуже важкий. Я швидко розплутав туге, добре скручене перевесло і, розділивши сніп надвоє, пересунув половину його до Коломійця.
Той розворушив пшеницю і штовхнув її вперед колосками в барабан. Криві блискучі зуб'я захопили пшеничні колоски, зім'яли їх, потягли до себе стебла, молотарка, одержавши їжу, затряслася, заторохтіла з барабана піднялася курява.
— Поїхали! — крикнув Коломієць і, зсунувши на потилицю будьонівку, протяжно свиснув на весь тік.
— Микита свистить — значить діло буде. Ану, наддай, хлопці! — сказав сміючись Полевой, підбиваючи погою до локомобіля солому.
Щоб не стояти без діла, Полевой допомагав кочегарові. Зараз кочегара не було видно. Полевой нахилився і, набравши оберемок соломи, вміло вкинув її в топку локомобіля. Упавши на розпечене піддувало, солома задимилась, перші язики вогню прохопилися назовні, вмить охопили її з усіх боків.
— Давай, давай! Чого задивився? — Коломієць сердито підштовхнув мене. Я квапливо посунув до нього другу половину снопа.
Курява все більше виривалася назовні з барабана, залоскотало в носі. Чхаючи, я один по одному підсував Коломійцеві розв'язані снопи. Гаряче пекло сонце, дрібні колючки осоту впиналися в долоні, але виколупувати їх не було часу. «Потім голкою повиймаю», — думав я, розриваючи перевесла. Весело на душі було, що я працюю нарівні з дорослими, та ще біля самого барабана — не де-небудь. Подивився б на мене зараз Петько Маремуха. Йому й не снилося таке — стояти на площадці молотарки. Адже Маремуха навіть і Кості Григоренку заздрив, що той у мідника Захаржевського працює. А що Котька в порівнянні зі мною? Подумаєш! Гордий і вдоволений, я приймав від Шершня снопи. Шершень у драних полотняних штанях бродить по снопах з вилами. Ось він починає новий ряд.
«Ану, подай отой крайній широкий снопик, — його либонь на три порції вистачить», — подумав я.
Шершень, неначе вгадуючи мої думки, перекинув мені сніп. Тільки я розв'язав перевесло, мені до ніг гупнуло щось важке. Я нахилився і побачив на ґратчастому помості довгий іржавий болт.
— Микито, дивися! — шепнув я Коломійцю.
Той підняв болт і нахмурився.
— В самому снопі?
— Еге!
— Давай, давай, Микито! — закричали знизу.
— Та почекай ти! — відмахнувся Коломієць і, перевівши пас на холостий маховичок, покликав Полевого.
Коли я пояснив, де був знайдений болт, Полевой сказав:
— Не інакше — куркульська штучка. Випадково залізяки в снопи не потрапляють. Це не перепели. — І тихо попередив мене: — Ти дивися, Манджура, може, ще що-небудь знайдеш. Підсунули болт — можуть і бомбу в солому заплести.
Молотьба пішла далі.
Тепер, перш ніж посунути сніп Коломійцю, я промацував кожну соломинку, а він раз у раз підганяв мене. Я здорово упрів, сорочка прилипла до спини, солоний піт затікав у вічі, я витирав їх рукавом і думав: скоріше б шабаш.
— Гей, ворушися, Коломієць! — гукали дедалі частіше курсанти.
Вони ввійшли в смак, швидко відгрібали солому, підставляючи до жерстяного жолоба порожні рогожові мішки і сердилися, коли тепле зерно йшло маленьким струмочком.
Перед обідом усі пішли на Дністер купатися. Дорога на річку проходила повз паркан радгоспу. Ми проминули те місце, де вчора я, стрибаючи в бур'ян, сполохав незнайому людину. Радгоспний сад за кам'яною огорожею вдень мав вигляд не такий густий, як уночі.