За вечерею Козакевич сказав мені, що завтра ввечері, після закінчення ремонту, він думає виїхати в місто. Він погодився взяти від мене лист і опустити його в місті в поштову скриньку. Зразу ж після вечері я пішов у червоний куток і став складати там листа до Галі.
«Дорога моя Галю! — писав я в цьому листі. — Ти, мабуть, думаєш, що я в місті і не хочу приходить до тебе, а я зовсім не в місті, а на кордоні, в радгоспі, де працюю машиністом молотарки. Між іншим, радгосп цей міститься в колишньому маєтку дядька Котьки Григоренка. Тут дуже добре, я заробляю багато грошей і щодня по три рази купаюся в Дністрі. В перший день, коли ми приїхали, — це було вночі, — я вислідив бандита, який підкараулював біля паркана наших курсантів. Бандит злякався мене і кинувся тікати, так ми його й не впіймали, а коли б упіймали, було б йому погано. Загалом кажучи, тут дуже небезпечно, тому що навколо ходить багато бандитів, у нас в усіх є зброя, я теж одержав гвинтівку і сорок патронів. Скоро моя черга вартувати цілу ніч біля нашого будинку, всі будуть спати, а я їх охоронятиму. Я вже, Галю, навчився добре працювати і дуже задоволений з того, що поїхав сюди; скоро тут поспіють добрі груші, і я, коли буду, повертатися в місто, привезу цих груш побільше. Зараз уже поспів чорнослив, його можна рвати і їсти скільки завгодно — не те, що в місті. А про те, що скільки завгодно можна збирати падалицю, і казати нічого. Мені інколи буває дуже скучно без тебе, Галю. Правда, тут багато курсантів, з якими я дружу, багато працює в радгоспі сільських дівчат, але ні одна з них не може замінити мені тебе. Ось. Знай це!!!
Якщо в тебе буде час, напиши мені, як ти живеш, чи ходиш в кінематограф і які картини дивилася, що тепер виставляють у клубі радторгслужбовців і яка погода стоїть у місті. Тут у нас дуже жарко, я сплю вночі на балконі тільки під простинею, лише на ранок доводиться натягати ковдру, тому що ранком з Дністра йде туман. Якщо ти пам'ятаєш і… поважаєш мопс, то обов'язково напиши, бо мені без тебе тоскно. Ага, як побачиш Петька Маремуху, скажи йому, що я цікавлюся, чи дізнався він від Сашка Бобиря про те, про що я просив його дізнатися перед від'їздом. Якщо Петько Маремуха дізнався, то хай він сходить у радпартшколу, знайде там курсанта Марущака і все йому розкаже, що він дізнався від Сашка Бобиря. Розкажи Петькові, що мені тут добре, і хай він мені напише, як поживають у нього мої голуби. Хай Петько напише про все докладно. Ще я мало не забув тобі написати, Галю, що сюди до нас приїхав ремонтувати молотарку Жора Козакевич із заводу «Мотор» — той самий борець-любитель, що в клубі радторгслужбовців поклав на обидві лопатки чемпіона стального затиску Зота Жегульова. Він зі мною познайомився і показав уже мені такі два прийоми французької боротьби, що тільки ойкнеш! Тепер, коли я вивчу ці прийоми, я не тільки Петька Маремуху, але й самого борця Льову Анатему-Молнію зможу покласти. Я тут поправився, годують нас добре, і в мене від робота стали такі мускули, як у борця. Уже стомилася в мене рука, тому кінчаю, напиши мені відповідь. З товариським привітом.
«Василь Манджура».
Кінчивши писати, я промокнув лист старим номером газети «Беднота» і, перш ніж вкласти списаний аркуш в конверт, вийняв з кишені флакон з-під одеколону «Конвалія». На дні матового флакона збереглося ще кілька краплинок прозорої зеленкуватої рідини. Я відкрив пробку і покропив рештками одеколону лист. Знову гарно запахло навколо. Щоб цей приємний запах не вивітрився, я мерщій заховав лист у конверт і, провівши по його блискучих краях язиком, щільно й наглухо заклеїв його.
Верхи на Каштані
Уже кінчилися жнива, і треба було скоріше підвозити до молотарки останню пшеницю. Але, як на зло, стояли такі жаркі дні, що в'язати снопи можна було тільки вночі або на світанку. Коли спін обхоплювали тугим перевеслом у спеку, сухе зерно висипалося з колосків на курну, пориту тріщинами землю. А ночі були місячні, одна від одної ясніші; повний місяць підіймався вечорами з-за високих тополь, освітлював обвитий плющем і диким виноградом радгоспний будинок, тінистий сад, перетятий глибоким яром, і стрімкий берег біля широкого Дністра.
В такі місячні ночі з нашого балкона добре було видно, як виблискувала на току проти місяця висока труба локомобіля. Але з кожним днем місяць з'являвся на небі все пізніше, — ми розуміли, що незабаром він зникне зовсім і настануть інші ночі — хоч і зоряні, але темні. Треба було, поки не пізно, ловити повний місяць і збирати хліб, — ось чому в п'ятницю зранку всі вільні люди виїхали на найдальше поле косити останню пшеницю.