Коли Марущак дізнався від мене про нашого директора трудшколи Валеріана Дмитровича Лазарєва і познайомився з ним, він довго розпитував Лазарєва про історію будинку радпартшколи. Вдвох вони ходили по довгих коридорах і намагалися вияснити причину незрозумілого дзвону. І ось одного разу Лазарєв згадав історію, розказану йому ще тоді, коли він був гімназистом, — історію про білу черницю, яка бродить вночі по єпархіальному училищу і не може знайти собі спокою, скликаючи на відправу черниць-францисканок з давно закритого католицького монастиря.
Звідки з'явилася легенда про білу черницю, кому вона була потрібна, для чого її вигадано?
Давним-давно довгі роки в цьому старовинному будинку був жіночий францисканський монастир. Огороджені високою огорожею, жили в цьому монастирі черниці-францисканки, інколи виходили вони в світ у білих сутанах, ходили по селах, пробували навертати до католицької віри селянок. Черниці хотіли, щоб у цих краях було більше прихильників католицизму, щоб більше було землі у монастиря. Але російський уряд один по одному став закривати костьоли, монастирі. І ось одного разу царським наказом був закритий католицький жіночий монастир. Замість нього цар наказав відкрити жіноче єпархіальне училище для дівчаток з родин духовного звання. В цю похмуру й вогку будівлю були зібрані попівські дочки з усієї губернії. В монастирському костьолі влаштували православну церкву. В келіях поробили класи. З попівських дочок отці-настоятелі повинні були готувати вихованих дружин для служителів єпархії. Але вигнані з свого монастиря францисканки не могли подарувати росіянам завданої кривди. Вони стали лякати їх. І ось час від часу в коридорах єпархіального училища стала з'являтися висока жінка в білому і мовчки прогулюватися по будинку.
Побачивши її, попівни верещали на всю величезну будівлю.
Чутки про білу черницю дійшли до міста; шляхтичі говорили, що це сам господь бог і папа римський помщаються росіянам за те, що вони закрили монастир, що поява білої черниці — це знак божий, що скоро буде епідемія чуми, яка перекосить усіх православних, і тільки вірні слуги папського престолу, католики, залишаться живі.
Молоді попівни, коли ставало темно, боялися ходити по тротуарах, збиралися разом, загороджували наглухо столами дворі, а одного разу начальниця училища, зустрівши біля кухні білу черницю, навіть знепритомніла. Знайшли її тільки вранці на кам'яних плитах підвалу. Падаючи, начальниця набила собі ґулю.
Після цього випадку місцевий ісправник наказав на ніч висилати в єпархіальне училище наряди поліцейських, і — дивна річ — черниця зникла, але зате час від часу по коридорах став лунати сумний церковний дзвін. Історія появи білої черниці і причини цього церковного дзвону в ті далекі часи, звідки прийшли до нас ці легенди, не були викриті. Можливо, в будинок училища пробиралася лякати єпархіалок яка-небудь з фанатичок-черниць, які після закриття монастиря розмістилися на приватних квартирах у католиків. Можливо, потім, коли поліцейські перешкодили їй проникати в будинок, вона через кого-небудь з підкуплених службовців училища продовжувала давати про себе знати церковним дзвоном. Таємницю цього церковного дзвону відкрив Марущак, коли я був у радгоспі. Вже підозріваючи Корибка в тому, що він зв'язаний з якимись чужими нам людьми, Марущак одного разу, коли Корибко пішов молитися в костьол, проник у його склад, де він ховав різні садівничі інструменти. Нічого особливого в цьому складі не було, якщо не рахувати католицького молитовника і вкладеної в нього записочки, в якій було написано:
«Батьку! Завтра о 9-й вечора чекаю тебе на кладовищі, біля склепу каноніка Тшилятковського.
Збишко».
Старанно обшукавши увесь склад, Марущак зібрався був уже йти, як раптом помітив грудочки чорної сажі внизу під стіною, якраз під дверцятами димоходу. Було літо, чистити димарі ще не було потреби — значить, старий садівник лазив у димар з іншою метою. Марущак підсунув лавку і, відчинивши дверцята, зазирнув у димохід. Там він побачив щось біле. Він засунув руку в димохід і витяг важкий пакунок. У пакунку, загорнутий у бумазею, лежав револьвер — маузер випуску 1918 року з двома запасними обоймами.