Обережно зачинивши димохід і поставивши на старе місце лавку, Марущак помчав в окружний відділ ДПУ повідомити про свою знахідку. В окрвідділі ДПУ зразу ж вияснили, що маузер № 6838 за 1918 рік належав чекісту-ударнику Грищуку, якого два тижні тому знайшли вбитим і вкинутим у колодязь біля прикордонного містечка Вітовтів Брід. Маузера при вбитому не було.
Тієї ж ночі садівник Станіслав Корибко був заарештований. Під час обшуку у нього знайшли дві ампули з невідомою отрутою.
Увечері другого дня на польському кладовищі біля склепу каноніка Тшилятковського був заарештований і молодий Корибко, поручик розвідки Пілсудського, що шпигував також на користь англійців. Коли до нього підійшли ударники, він намагався тікати і навіть пробував відстрілюватися, але його піймали, відібрали револьвер, і незабаром він зустрівся на допиті з своїм батьком.
Виявилося, що Збігнев був посланий польською розвідкою для зв'язку і об'єднаних дій в банду Сатани-Малолітки. Разом з бандитами, в яких не вистачало зброї, вони повинні були зробити наскок на збройний склад радпартшколи. Старий садівник вивідав, що в цьому складі сховано до двох сотень гвинтівок, багато наганів і коробок з бойовими патронами. Він розказав про все це синові, а син передав йому отруту. Бандити вирішили прийти в радпартшколу пізно вночі. Напередодні старий Корибко повинен був підкинути в казани з курсантською вечерею отруту. Разом з отрутою син дав батькові на всякий випадок і маузер, той самий револьвер, який два тижні тому він зняв з убитого бандою Сатани-Малолітки чекіста Грищука.
Коли старик і його син були заарештовані, чекісти ще раз старанно обшукали склад садівника. Оглянули й димохід. Там вони помітили те, що, за поспіхом, не зміг виявити Марущак. У глибині димоходу чорніло прив'язане до дротини, що бігла кудись вгору, іржаве залізне кільце. Коли потягли його сильно на себе, звідкись згори почувся сумовитий церковний дзвін. Дротина з нижнього поверху тяглася на саму гору і там була прикріплена до замурованого в ніші невеликого мідного дзвона. Вкритий пилюгою і сажею, цей дзвін висів тут, у будинку, багато-багато років, — видно, ще до того часу як блукала по коридорах, лякаючи єнархіалок, біла черниця. Можливо, дзвін цей давним-давно замурували в стіну католицькі каноніки — агенти Ватікану, для того щоб лякати марновірних ченців та зрідка видавати цей таємничий церковний дзвін за чудо, за знак божий. І, можливо, таємницю замурованого дзвона уже в наші часи довірив католикові-садівникові Корибку хтось із міських ксьондзів. Треба було тільки знизу, із келії, де містився тепер склад садівника, потягти за дротину — вмить лунав тягучий церковний дзвін, той самий, що чули ми з Марущаком, коли блукали під час чопівської тривоги по спустілому будинку.
— Для чого ви дзвонили в дзвін? — спитали на допиті у садівника Корибка.
— Полякати хотів… комуністів… — сказав, насупившися, Корибко.
— Що, хіба комуністи — єнархіалки? — спитав слідчий.
— З дурного розуму! — признався Корибко. — Тепер це не модно — привиди. Радянська влада ліквідувала панів, а разом з ними й привиди. А я сплохував і даремно себе виказав.
Садівник Корибко був заарештований якраз у ту саму дощову ніч, коли я пішов сам спати під ожеред.
Бандити, які перейшли кордон, хотіли перебити курсантів біля палаючого ожереду і потім рушити далі, в місто, на з'єднання з бандою Сатани-Малолітки. Мої постріли перешкодили бандитам виконати цей план. Вони навіть не встигли підпалити ожеред. Коли, почувши розриви гранат біля баштана, вибігли з радгоспу курсанти, бандити, не прийнявши бою, махнули назад у Бессарабію. Один з них не зміг утекти. Я випадково поранив його кулею з свого «зауера» в ногу, куля розтрощила йому кістку. Залишений своїми товаришами, бандит поповз городами до Дністра, і тут, уже біля самої води, його знайшов патруль прикордонників, що прибіг на постріли із сусідньої застави.
Мене одвідує Галя
Усе це розповіли мені Марущак і Коломієць, сидячи біля мого ліжка. Я слухав їх жадібно і шкодував, що мені ще не так швидко удасться побувати в радпартшколі і подивитися на монастирський дзвін у розмурованій ніші.
— А… мій револьвер знайшли? — спитав я обережно у Микити.
— Що за питання! — сказав Микита. — Він біля тебе лежав. Його сторож вранці підібрав. У Полевого на схові зараз твій револьвер.