Я на ходу загасив тліючу штанину і вбіг слідом за Жорою у моторний відділ.
Там, держачись обіруч за драний черевик і шкутильгаючи на правій нозі, метався по кімнаті із страшним голосінням Сашко Бобир. Він кричав на все горло, дряпав усіма пальцями шкіру черевика, силкувався порвати шнурки, тупав ногою об землю з такою силою, що здавалося — зараз дах упаде на наші голови. Нарешті, зневірившись, Сашко на секунду спинився, ковзнув по нас божевільним поглядом і вмить, неначе його наздоганяла зграя скажених собак, кинувся до емальованої ванни.
Ніколи в житті я не бачив такого стрибка! Сашко, не перестаючи кричати, з розгону влетів обома ногами в теплу воду ванни. Ванна не витримала й перекинулася разом з Бобирем, потоки води, хлюпнувши на стіну, поповзли до нас, а Сашко, очевидно діставши хвилинне полегшення, схопився і кішкою видряпався у відчинене вікно.
Ми знайшли його на луках, кроків за п'ятдесят од майстерні. Увесь мокрий, заплаканий і притихлий, Сашко сидів по-турецькому на траві і уважно розглядав свою червонувату ногу з довгими, видно, давно не обрізуваними нігтями.
— Що з тобою, любий? — легко хапаючи Бобиря за плечі, спитав Козакевич.
Сашко повернув до нас худе веснянкувате обличчя і дуже жалісно, плаксиво протяг:
— Ось!
— Що ось? — не зрозумів Жора.
— Ось, дивіться! — заскиглив Сашко, тикаючи пальцем у долоню. Там, на мокрій долоні, чорніла маленька, схожа на конопляну зернину кулька захололого чавуну.
— Ну й що? Крапелька чавуну! — стримуючи сміх, сказав Козакевич.
— Гарна мені крапелька! — ще жалісніше заскиглив Сашко. — Та ви дивіться, ця крапелька мені до самої кістки ногу пропалила.
— Де там до кістки? Ану покажи, — попросив Жора.
Почуваючи, що зіграти мученика не вдасться, Бобир уже більш скромно показав на маленьку червоненьку плямку у себе на підйомі ноги.
— Ну, любий, — сказав Жора, — це тобі з переляку здалося, що до кістки. Кістка ще ціла, але…
— Товаришу інструктор, — почувся голос Полевого, — а наступного разу треба буде перевіряти взуття перед відливанням. У кого будуть драні черевики — в ливарню не пускати. Одержують же всі хлопці спецвзуття?
— Я не одержую, товаришу директор, — заскиглив Сашко, — я не ливарник, а моторист.
— Ну, а якщо ти моторист, — сказав, усміхаючись, Полевой і підняв із землі Сашків черевик, — то все одно мусиш стежити за взуттям. Дивися, по шву ж черевик розпоровся. По шву. Що, трудно зашити? Узяв дратву — раз, два — і готовий. А ти б ще босоніж прийшов на відливку! Ну, хочеш, я тобі полагоджу черевик?
— Ні, навіщо! — злякався Сашко, встаючи. — Я сам полагоджу. — Він підійшов до Полевого, тягнучи за собою по траві онучу, і похапцем відняв черевик.
— І онучі треба прати, — сказав Полевой, дивлячись униз. — Рана у тебе не бозна-яка — воювати з таким опіком можна, а ось від брудної онучі може гірше діло бути. Біжи зараз у школу на перев'язку. Живо!
Сашко побіг, а Жора, оглядаючи пас усіх, наказав:
— Ану, на місця, голуб'ята. Я сам, думаєте, буду вагранку розвантажувати?
Того дня ми поверталися додому пізніше, ніж звичайно.
— Підемо через Старе місто, — сказав я Петькові Маремусі, коли ми вийшли з воріт фабзавучу.
— А чому через місто? — здивувався Петько. — Адже через бульвар швидше.
— Нічого, підемо через місто. Мені треба книжку там купити з механіки.
Ніякої, звичайно, книжки мені не треба було купувати. Просто мені хотілося, щоб мене побачили в місті у робочому костюмі, з прогорілою штаниною, брудного і стомленого.
Було в цей донь якесь церковне свято, і назустріч нам, коли ми йшли по Новому мосту, раз у раз попадали нарядні синки крамарів з дівчатами. Вони йшли в новеньких костюмах з контрабандного бостону, в гостроносих черевиках «джимі» на низьких каблуках, їх дівчата — нарядні, в шовкових платтях, з бантиками в кісках, у білих панчохах, у лакованих туфлях — лузали насіння, смоктали монпансьє. Як мені хотілося в цю хвилину несподівано зачепити кого-не-будь з цих нероб, цих таткових і матусиних синків, які цілими днями вешталися по бульварах та загоряли на березі річки під фортечним мостом! Я з задоволенням втиснувся б серед них, щоб вибруднити своєю задимленою сорочкою їхні нарядні закордонні костюми!
Спекулянти прокляті! Вони в ті роки все ще жили краще за нас, обманюючи чесних працівників. Як ми ненавиділи в ті роки всіх непманів, і їх набиті товарами магазини! Здавалося, що коли б наша воля, то ми, не гаючись анітрохи, розігнали б усю цю буржуазну погань. Одна думка тільки стримувала нас від цього, стримувала і втішала: те, що неп був запроваджений як тимчасовий захід за вказівкою Володимира Ілліча Леніна, за рішенням партії. Усвідомлення цього не дозволяло нам виступити відкрито, як виступали ми раніше, громлячи петлюрівських бойскаутів, проти всієї цієї спекулянтської гнилі. От і зараз я проходив повз них з високо піднятою головою, я пишався тим, що я робітник, що одержую стипендію вісімнадцять карбованців на місяць, тоді як кожен із них може коли завгодно одержати у свого батька на кишенькові витрати п'ятдесят, а то й цілі сто.