Текст пісні кінчився ремарком: „Весь хор благає Господа Бога, щоб визволив невольників з турецького ярма”.
У льожі панни Катрусі повіяло неприємним холодом. Дискретні індійці дипломатично мовчали, зате весельчак-бразілієць явно-славно кепкував собі з турка і казав: „Ого, то ви такі імперіялісти й колоніялі-сти!” Турок червонів чимраз дужче, а панна Катруся все більше і більше блідла.
Врешті, коли прийшла на чергу третя „антитурецька” пісня, — кант про Почаївську Божу Матір, як то Вона кулі звертала, турків вбивала, манастир врятувала”, гість з Анкари не втерпів, перепросив товариство і сказав панні Катрусі:
— Я вам дуже дякую за таку програму, за таку дружбу народів і за такий спільний Антибольшевицький Бльок! До побачення!
І не чекаючи на легко-розвагову частину концерту — пішов геть.
Панна Катруся заплакала…
ПАНІ ПИРОЖНИЦІ
Якось так несподівано й непередбачено в центрі уваги жіночого парламенту опинилися пироги, — не без вини пані предсідниці зборів, бо це вона перша зачепила цю тему, поставила її, так сказати, на денному порядку.
Пані предсідниця сформулювала таку тезу: „Ніколи ми, дорогі пані, не включимо в наші лави молоду Генерацію такими методами праці, як ліплення пирогів та голубців, — що далі ще практикують деякі наші відділи. Самі ви, пані, ліпите ці пироги, самі їх продаєте на пікніках та вечірках, самі купуєте та й об’їдаєтесь ними. От і вся ваша діяльність! І цим ви хочите притягнути до праці, в наші модерні часи, тут народжене чи тут виховане покоління? Це сміху варте!”
Під час дискусії, як то звичайно буває, думки жіноцтва поділились: одні були за пироги, другі — проти пирогів, треті зайняли нейтральну позицію, тобто признавали деякі вартості за пирогами, алеж доцінювали також вагу „кейків”, тортів чи інших перекладанців.
Справжню демостенівську філіпіку в обороні пань-пирожниць виголосила вельми заслужена сингальська діячка з Нью Иорку.
— Дорогі подруги! — сказала. — Я нікому не дозволю в цій залі кинути каменем на пироги і голубці, бо завдяки цим пирогам, завдяки паням-пирожницям ми, скитальці, до Америки приїхали. Пані предсідниця дозволила собі тут сказати, що їхня діяльність сміху варта… Я скажу інакше: ми, новоприбулі, повинні сьогодні цілувати спрацьовані руки наших старших піонерок! Подумайте, пані, скільки вони наліпились цих пирогів та голубців, щоб здобути фонди на наше переселення, щоб нам, новоприбулим, дати перший захист на цій вільній землі. Хай собі хто, що хоче говорить, а я нині клоню свою голову перед старою еміґрацією, перед вами, пані-пирожниці, — як то вас дехто легковажливо називає. Дай вам, Боже, много літ прожити і ще багато-багато пирогів зліпити!
Рясні оплески заглушили кінцеві слова заслуженої діячки з Нью-Йорку. Багато пань мали сльози на очах… Старші віком піонерки підходили одна за одною до передбесідниці і розціловувались з нею, як під церквою, на Великдень, а одна бабуня з Мишиґену старалася насильно встромити їй у долоню двадцять талярів за те, мовляв… „місис, щос’те їм такий файний отченаш вичитали!”
Якраз тоді, коли пані предсідниця збиралася закрити передобідню сесію, у залі піднялася одна дівчина в окулярах, ніби студентка, і попросила слова.
— Дозвольте, — сказала, навіть гарною українською мовою, — в мене одне запитання в справі формальній. Мені тут дещо незрозуміле, і я прошу у вас вияснення.
— Прошу, в чому справа? — спитала пані предсідниця.
— Пані увесь час говорили про пироги… як то пані-пирожниці їх ліпили, варили, продавали і так далі… А я не знаю, чи є варені пироги… Я чула про печені. Може пані мали на думці вареники?..
— Так, так, вареники! — загомоніла хором заля.
— А, тоді дуже дякую. Я тільки всього хотіла знати.
Після того вияснення пані предсідниця закрила збори, і ввесь жіночий парламент пішов до Народного Дому на… пироги.
ПРАКТИЧНИЙ ДАРУНОК
— Зараз по весільному бенкеті, — розповідала пані докторова пані інженеровій, — прийшли до нас діти прощатися…
— Мамо, — сказала дочка, — ми обоє з Юрком дуже дякуємо тобі і татові за таке гарне весілля, яке ви нам зробили, але я маю до тебе ще одне прохання… Зроби нам ще один… favour.
— Ласку, — несміливо і не дуже впевнено поправив зять.
— Так, так, зроби нам ще одну ласку: напиши по-українському таку подяку нашим гостям за їх участь… і за їх дарунки, ну, ти знаєш!