Проте саме Еліза зробила наш з нею велетенський стрибок в інтуїції. Саме Еліза здогадалася, що в наших інтересах залишатися безмовними, але навчитися користуватися туалетом. Саме Еліза здогадалася, що таке книжки і що означають оті маленькі знаки на сторінках.
Саме Еліза відчула щось химерне в розмірах деяких кімнат і коридорів особняка. А я вже методично все переміряв, а там і прозондував панельну обшивку і паркет викрутками й кухонними ножами, шукаючи двері до альтернативного всесвіту, який ми і віднайшли.
Гей-го.
Так, я читав за нас обох. І нині мені здається, що немає жодної книжки, виданої котроюсь з індоєвропейських мов до Першої світової війни, якої б я не прочитав уголос.
Але саме Еліза запам’ятовувала все і казала мені, що ми мусимо читати далі. Саме Еліза могла скласти дві начебто неспоріднені думки разом і отримати нову ідею. Саме Еліза робила зіставлення.
Більшість наших відомостей безнадійно застаріла, ясна річ, оскільки з 1912 року нові книжки майже не потрапляли до особняка. Чимало з них були непідвладні часу. Чимало були геть дурні, як-от танці, яких ми навчилися.
За бажання я міг би виконати цілком пристойну й історично точну версію тарантели просто отут, серед руїн Нью-Йорка.
Чи були ми з Елізою насправді одним цілісним генієм, коли ми мислили як один розум?
Мушу сказати — так, особливо враховуючи той факт, що ми не мали вчителів. І я не хвалюся, коли стверджую це, бо я — лише одна половинка того досконалого мозку.
Ми піддавали критиці теорію еволюції Дарвіна, як я пам’ятаю, на тій підставі, що істоти стали б неймовірно вразливими, прагнучи вдосконалитися, розвиваючи крила або, скажімо, панцир. Їх би поїли більш практичні тварини ще до того, як оті їхні прекрасні нові властивості могли б виплекатися.
Ми зробили принаймні одне пророцтво, яке виявилося таким невблаганно точним, що навіть тепер, думаючи про нього, я почуваюся приголомшеним.
Послухайте: Ми розпочали з загадки, як могли давні люди побудувати піраміди в Єгипті і Мексиці, звести величезні моноліти на острові Пасхи і варварські арки Стоунгенджа, якщо вони не мали сучасних енергетичних ресурсів і інструментів.
Ми дійшли висновку, що в давні часи, ймовірно, виникали періоди послаблення ґравітації, коли люди могли бавитися з величезними кам’яними брилами.
Ми припустили, що було б навіть безглуздо, якби сила тяжіння на Землі не змінювалася протягом довгого часу. Ми передрекли, що в будь-яку мить сила тяжіння стане знову мінливою, як вітер і холоди, як завірюхи, зливи й урагани.
Так, а ще ми з Елізою зробили критичний розбір Конституції Сполучених Штатів Америки, який був тоді не на часі. Ми стверджували, що вона становить доволі вдалу систему нещастя, оскільки успіх її прагнення зробити простих людей відносно щасливими і гідними залежить від самих людей, — проте в ній не описується жоден практичний механізм, який міг би зробити цих людей сильними — на відміну від їхніх обраних представників.
Ми казали, що укладачі Конституції були, можливо, сліпі щодо краси осіб, які не мали ані великого багатства, ані могутніх друзів, ані державних посад, проте були по-справжньому сильні.
Ми вважали, проте, за ще ймовірніше, що укладачі не помітили, наскільки природно, а тому й майже неминуче було те, що в надзвичайних і тривких ситуаціях люди думають про те, як їм створити нові родини. Ми з Елізою зауважили, що таке трапляється як за демократії, так і за тиранії, оскільки людський рід однаковий в усьому широкому світі, а цивілізувався він лише вчора.
Обрані представники, отже, мали б стати членами славетного й могутнього клану обраних представників, а це, цілком природно, зробило б їх підозрілими, гидливими і скупими стосовно всіх інших кланів, на які, знову ж таки цілком природно, поділяється людство.
Ми з Елізою, мислячи як половинки одного геніального мозку, запропонували поправку до Конституції стосовно ґарантованого надання кожному громадянинові, хоч яким би убогим, чи божевільним, чи неоковирним, чи скаліченим він був, членства в певній родині закамуфльованих ксенофобів і облудників, як отой клан, що його становлять державні службовці.
Нам з Елізою поталанило!
Гей-го.
Розділ 7
Як було б гарно, а надто для Елізи, бо вона народилася дівчинкою, якби ми виявилися бридкими каченятами — і врешті-решт стали б красивими. Але ми тільки багатішали день у день.
Бути чоловіком двометрового зросту мало свої переваги. Мене цінували як баскетболіста у приватній середній школі і в університеті, хоча плечі я мав дуже вузькі, голос писклявий, як пікколо, і не було й натяку на пушок під носом і на підборідді чи на лобкове волосся. Так, пізніше, коли голос у мене погустішав і я виставив свою кандидатуру в Сенат від штату Вермонт, я вже міг писати на своїх плакатах: «Велика Робота потребує Великого Чоловіка».