Будування гавані посувалось також досить швидко, однак воно було з тих підприємств, що забирають силу грошей, а прибутки дають не так швидко, як, скажімо, переправа. Трапились великі технічні труднощі, поглиблення дна та насипання виявилося направду циклопічною роботою. Самі палі позабивати стало в великі гроші. Кожна забита паля коштувала пересічно двадцять доларів, а тих паль було тисячі й тисячі. Усі евкаліптові гаї, які тільки були, позрубано, і величезні плоти соснових паль буксири тягли попід берегом аж від П’юджет-Саунду.
Спершу Буйний День брав енергію для своїх трамваїв із міських електростанцій, але це його не задовольняло, і він заснував електрокомпанію «Сієрра й Сальвадор». Діло зразу розгорнулося широко. По долині Сан-Хоакін та Контра-Костських пагорбах, понад шляхом до Сьєррських гір, є багато містечок і навіть одне справжнє місто. Їм усім бракувало електрики. Отож компанія й мала на меті дати їм енергію й світло. Щойно в Сьєррі закупили ділянки землі під майбутні електростанції, зараз туди послано будівників.
І так було скрізь. Повсюди роззявлялись пащеки, куди доводилося лити безперервний потік грошей. Та все це було певне, і Буйний День, грач натурою, але грач тверезий і передбачливий, не міг грати обережно, помаленьку. Йому видимо йшла карта, і він міг провадити гру одним тільки способом: набавляти й набавляти ставку. Ларрі Гіган, єдиний порадник, на якого він звірявся, теж був не в тих, що закликають до обережності. Навпаки, Буйному Дневі самому доводилося часом стримувати непогамовну фантазію цього талановитого мрійника, споживача гашишу.
Гарніш не тільки набрався великих позик у банках і кредитових товариствах, він навіть мусив на деякі зі своїх підприємств випустити акції. Він зробив те вельми неохоче і більшість великих підприємств залишив за собою цілком. Серед компаній, до яких він допустив чужі капітали, були: «Золота Брама», Парки відпочинку, Міський водогін, Суднобудівна компанія Енсіналя та «Сьєрра й Сальвадор». Проте в усіх цих підприємствах контрольний пакет акцій залишався в руках Гарніша та Гігана.
Про Діді Мейсон він нібито й забув, але то лише здавалося так. Хоч він поки що не брався за це найтяжче діло по-справжньому, однак його тягло до дівчини чимдалі дужче. За його висловом, Талан здав йому найкращу карту з колоди, а він не помічав її цілі роки. Ця карта — любов, і вона б’є всі інші карти. Любов — це найбільший козир, п’ятий туз, джокер у покері для новачків. Над цю карту нема сильнішої, і він заграє нею наприкінці, поставить на неї все до цента. Але цього ще не передбачалось. Спочатку треба було довести до кінця нинішню партію.
Проте він не міг забути тієї Діді, яку бачив у затишній кімнаті у Берклі, її бронзових пантофельок, її легкої хатньої сукні, її жіночої лагідності й гнучкості. Ще одної неділі, знов нагодою в дощ, він зателефонував і сказав, що їде до неї. І як споконвіку, від того дня, коли перший чоловік глянув на першу жінку й побачив, що вона гарна, сліпа сила чоловічої наполегливості зіткнулась із потаємним жіночим бажанням піддатися. Буйний День не принижувався, не просив, не благав. Навпаки, він був владний, як завжди й у всьому, але навмисній кумедно-жалісній його настирливості важче було опиратись, аніж ревним благанням якого-небудь покірливого закоханця. Скінчилося все не дуже приємно: Діді, що сама знемагала від жадання й ладна вже була піддатись, хоч розумом і ненавиділа себе за те, у запалі вигукнула:
— Ви все кажете, щоб я зважилась на ризик — вийшла за вас і поклалась на щастя. Мовляв, усе буде гаразд. Кажете, усе життя — це гра. Нехай так. Заграймо й ми. Візьміть монету й підкиньте. Упаде орел — іду за вас заміж, не впаде — ви назавжди мусите дати мені спокій і ніколи не згадувати про одруження.
Очі Буйному Дневі враз спалахнули любов’ю й азартом. Рука мимоволі потяглась до кишені по монету, але на пів дорозі спинилася, і вогонь у очах погас.
— Ну, чого ж ви? — гостро спитала вона. — Не гайтеся, бо я можу передумати, і нагода пропаде.
— Дівчинко моя! — заговорив він поважно й урочисто, і хоч слова його були наче жартівливі, та думка в них крилась так само поважна, як і їх тон. — Дівчинко моя! Я ладен грати весь час від створіння світу аж до страшного суду. Я поставлю на карту золоту арфу проти янгольського німба, гратиму в орлянку на сходах Нового Єрусалима або в фараон перед діамантовою брамою раю… Але хай я довіку буду проклятий, коли поставлю на карту вашу любов! Для мене вона занадто дорога, щоб нею важити. Любов мусить бути річ певнісінька, така вона в нас і є. Коли б я знав, що зі ста шансів тільки один проти мене, то й тоді навіть не ризикнув би.