Ще страшніші за п’яниць, що п’ють постійно й розмірковано, ті, хто напивається на самоті; а саме такий п’яниця помалу робився з Буйного Дня. Він рідко коли пив тепер у компанії. Повернувшись додому, утомлений після цілоденної напруженості, він наливав себе дурманом, аж доки валився сонний, знаючи, що вранці прокинеться з пересохлим ротом і почне знову те саме.
А тим часом країна цього разу не могла так швидко, як давніше, видихати кризу. Скрута на гроші тривала, хоч Гарнішеві газети, як і всі інші куплені чи субсидовані фінансистами, на всякі лади переконували читачів, що з грішми все гаразд і паніка вже відійшла в минуле. Усі публічні заяви фінансистів аж яскріли бадьорістю й оптимізмом, дарма що багато хто з них ще був у сутузі. Сцени, які часом відбувалися за зачиненими дверима в Гарнішевій конторі або на засіданнях правлінь його компаній, могли б зразу викрити брехню в передових статтях його газет. Ось, приміром, на зборах більших акціонерів «Сьєрри й Сальвадору», Міського водогону та ще деяких акційних товариств він оголосив:
— Доведеться вам ще труснути капшуками. Діло наше певне, але щоб вистояти, треба ще дечим поступитись. Розводитися про тяжкі часи нема рації. Чи я сам не знаю, які вони тяжкі? І хіба не через це ми тут зібралися? Кажу вам ще раз: треба труснути капшуками. Контрольні пакети у мене, і я вам заявляю: потрібні додаткові внески. Або це — або банкрутство! А вже як я впаду, то так гепнуся, що подавлю й вас усіх. Дрібноті ще можна розбігтись, але вам, більшим, не можна. Наш корабель не потоне, доки ви на ньому, але як ви покинете його, то до берега самі не допливете, потопитесь усі до одного. Отож додаткові внески неминучі, й квит.
Великим гуртовим фірмам, постачальникам харчів до його готелів та всій зграї кредиторів, що його обсідала, Буйний День також давав гарту. Він викликав їх до себе в контору і «на пальцях» показував їм, що можна й чого не можна.
— Доведеться вам підтримати мене! — казав він їм. — Коли ви думаєте, що сіли грати для забавки у віста на дрібні й можете встати з-за столу та піти додому, щойно заманеться, то ви, далебі, дуже помиляєтесь. Ви, Воткінсе, допіру сказали, що довше не можете витримати. А я вам ось що скажу: ви можете витримати й витримуватимете. Ви мені постачатимете все, що треба, й братимете від мене розписки, аж доки мине скрута. Як ви це зробите — то ваш клопіт, мене те не обходить. Пам’ятаєте, що я зробив із Клінкнером і Альтамонтським трестом? Адже ж я знаю всі ваші справи наскрізь, краще ніж ви самі, і якщо ви спробуєте мене зрадити, я вас зітру на порох. Уже як я сам падатиму, то якось потраплю звалитися на вас і втопити всіх разом із собою. Ми або всі випливемо, або всі потонемо, і я гадаю, вам же ліпше підтримати мене і не дати мені впасти.
Може, найзапекліший бій йому довелося витримати з акціонерами Міського водогону, бо від них він зажадав усього прибутку, щоб підперти свій широкий бойовий фронт. Одначе він ніколи не заходив далі, ніж слід, у своєму диктаторстві. Вимагаючи жертв від тих людей, чиї інтереси нерозривно зв’язалися з його власними, він відразу ставав до помочі кожному, хто опинявся в справжній безвиході, і давав йому змогу вернутися до лав. Тільки людина виняткової сили могла вийти переможцем із такого складного становища, у такі скрутні часи, і тією людиною був Буйний День. Він крутився, як муха в окропі, увесь час щось змірковував, щось вигадував, підганяв кволих, підбадьорював полохливих і нещадно карав дезертирів.
Нарешті на початку літа все почало направлятися. Настав день, коли Гарніш зробив нечувану доти річ: на цілу годину раніше вийшов із контори, бо не було ніяких нагальних справ — уперше, відколи вибухнула криза. Він заїхав побалакати до Гігана в його контору і, прощаючись із ним, сказав:
— Знаменито, Гігане! Уже ми викараскуємось із цього клятого ломбарду! Скоро жодної невикупленої застави не залишимо. Найгірше вже минулося, видно кінець. Ще зо два – три тижні треба добре тримати віжки, ще, може, трохи прикрутить або звідкись налетить вихор, а тоді вже можна й зовсім попустити та взятись до справжнього діла.