— Ти як той буревій! — усміхнулась Діді й зашарілася.
— Добродійко, уже буйний день, і не годиться час гаяти, — промовив він повагом. — Ми з вами й так уже хтозна-скільки його згаяли. Змарнували нінащо. Подумайте лишень, що ми могли вже багато років прожити разом!
Через два дні він зустрів її біля невеличкого глен-еленського заїзду. Після вінчання Діді пішла й передяглась у свій вельветовий костюм, а він тим часом привів Боба й Меб і стояв, тримаючи за поводи коней. Вовк розлігся в холодку під жолобом біля криниці й поглядав на них. Палюче каліфорнійське сонце за два дні встигло трохи засмалити колись бронзове Гарнішеве обличчя. Та воно ще дужче почервоніло й очі йому загорілись, коли на порозі стала з батіжком у руці Діді в своєму вельветовому костюмі й високих вершницьких чобітках. Вона й собі зашарілася, зустрівши його погляд, тоді позирнула на коней — і впізнала Меб.
— Ой, Еламе! — тихо зойкнула вона, скинувши на нього очима.
Його ймення пролунало з уст її наче молитва, і в тій молитві бриніло без краю багато. Буйний День хотів удати, ніби не второпає, у чому річ, але серце його співало таку нестямну пісню щастя, що жартувати несила було. У тому голосі, що ним Діді вимовила його ім.’я, бриніло все разом: і докір, і вдячність, і втіха, і любов.
Вона підійшла до Меб, погладила її і, обернувшись до чоловіка, ще раз тихо промовила:
— Ой, Еламе!
І все, що бриніло у неї в голосі, світилось їй і в очах. У них він побачив щось без міри глибше й ширше, ніж будь-яка думка чи слова — незглибну, повну чудес таїну жіночої душі й кохання.
Буйний День знову хотів був відповісти жартівливо, але мить була надто велична навіть для любовних жартів. Діді взяла поводи, він нахилився, підставив руку, щоб їй стати ногою, і вона вискочила на сідло. За мить і він був уже на коні, і разом із Вовком, що нечутно біг попереду звичайною своєю вовчою ристю, вони піднялись на узгір’я й виїхали з містечка. Двоє коханців на двох гнідих конях їхали в тепліні літнього дня справляти свій медовий місяць. Елам Гарніш почував себе сп’янілим. Він піднісся на самий вершок життя: вище ніхто ніколи ще не підносився й не міг піднестись. Оце його день! День над усіма днями, час його любові, час парування, чистого поєднання з коханою, з тією, що вміла так вимовляти його ім’я й так дивитись на нього, виливаючи в погляді всю душу.
Вони виїхали на саму вершину, і Буйний День побачив, яка радість розлилась у неї по лиці, коли перед нею відкрився розкішний краєвид. Він показав їй на купу невисоких, порослих густим лісом пагорбів, що здіймалися за розлогими хвилястими сіножатями.
— То наше, — пояснив він. — Але це — тільки краєчок. Пожди-но, побачиш ти великий яр! Тут і єноти є, а на річці, на Сономі, — норки. А оленями — усі гори аж кишать. Я гадаю, що навіть і на кугуара можна наскочити, як дуже закортить. Там є такий лужечок — та я краще нічого не казатиму, зараз побачиш сама.
Вони звернули в ворота на дорогу, що вела через сіножаті до глинища. Від уже достиглої під косу трави здіймались теплі пахощі, і вони з насолодою вдихали їх. Як і першого разу, коли Буйний День тут проїздив, звідусюди лунав дзвінкий спів жайворонків: пташки випурхували часом мало не з-під самих кінських копит. А далі, у лісі та на всипаних квітами галявах, їх змінили дятли й блакитні сойки.
— Оце ми вже на нашій землі, — сказав Буйний День, коли вони переїхали луки. — Вона лежить тут по найзгористіших місцях. Зараз побачиш сама.
Знов, як і тоді, він звернув перед глинищем ліворуч; поїхали лісом, минули перше джерело, перескочили через напіврозламану огорожу. Далі вже Діді не могла ні на хвилину стямитись від захвату. Над другим джерелом, що дзюрчало серед купки могутніх секвой, знов росла дика лілея. Пишна шапка білих, неначе воскових дзвіночків вінчала її тонке високе стебло. Цим разом Буйний День не зсів із коня, а поїхав далі, до глибокого яру, що його прорізав між пагорбами потік. Він уже попрацював там, і через потік вела вузенька крута стежечка, що нею міг пройти кінь. Перекинувшись на той бік, вони в’їхали під тінисте склепіння високих секвой, а далі побралися вгору гущиною з дубів та мадронів і опинилися на розчищеній галявині в кілька акрів, де трава стояла до пояса.