Минув місяць, а на Бонанзі ще було тихо. Душ кільканадцять запаколили собі ділянки, а потім здебільшого подалися до Серкл-Сіті або на Сорокову Милю. Залишилися тільки ті, хто твердо вірив у золото. Вони заходились рубати ліс та ставити собі халупи на зиму. Кармак зі своєю індіянською ріднею робив промивальні жолоби та підводив воду. Робота посувалась повільно, бо вони мусили самі рубати дерево й розпилювати ручною пилкою. Трохи далі за водою працювало четверо чоловік: Ден Макгілвері, Дейв Маккей, Дейв Едвардс і Гаррі Во. Вони припливли з юконського верхоріччя. Тихі, мовчазні люди, вони нікого не розпитували ні про що, не балакали ні з ким і тримались осібно. Але Буйному Дневі, що вже взяв безліч проб скраю Кармакової займанки, де золото лежало під самим дерном, і вище та нижче понад річкою, де не знаходилось нічого, страшенно цікаво було, що ж є в материковому нарінку. Вів бачив, як четверо мовчазних чоловіків мовчки копали шурфа біля самої води, і чув скрегіт їхньої пилки, коли вони пиляли дошки на промивальні жолоби. А першого ж дня, як вони почали промивати, він підійшов до них, не чекаючи на запрошення. З нарінку, що накопав один чоловік за п’ять годин, узято тринадцять із половиною унцій ядряного золота — від піску завбільшки із пшонину до десятидоларових самородочків. А головне — добуто його з материкової верстви. Того дня випала перша пороша. Насувалася полярна зима, але Буйний День навіть і не помічав сумних картин умирання короткого літа. Він бачив, як справджуються його мрії, як на широкій площині серед снігів зводиться його золота столиця. Знайдено золото в щирці. Це велике діло. Кармакова знахідка не одурила. Буйний День запаколив займанку від свого ім’я поруч із тими трьома, що купив за тютюн; тепер він мав суцільну ділянку дві тисячі футів завдовжки, а завширшки через усю долину Бонанзи.
Повернувшись увечері на свою стоянку в гирлі Клондайку, він застав там Каму, того індіянина, що його був узимку залишив у Даї. Кама плив човном за водою, віз останню пошту того року. Він мав двісті доларів піском. Буйний День позичив їх у нього, а на подяку пообіцяй запаколити йому ділянку, щоб Кама подав на неї заявку, проїздячи через Сорокову Милю. Кама відплив другого ранку і повіз Гарнішеві листи до всіх старожитців уподовж Юкону. Буйний День кликав їх, щоб не гаялись та їхали сюди займати ділянки. Такі листи передали Камою й інші, що працювали на Бонанзі.
— Тепер така завариться каша, якої досі й не куштували! — сміявся собі Буйний День, уявляючи, як збуриться людність у Серкл-Сіті та на Сороковій Милі, як усі прожогом кинуться в човни й наввипередки погребуться Юконом проти води. Він знав, що на його слова кожен звіриться.
Щойно прибули перші човни, Бонанза прокинулась, і почалися перегони між правдою та брехнею; проте, хоч би яка була велика брехня, правда увесь час її далеко випереджала. Люди не повірили Кармакові, що він намив у мисці за раз на два з половиною долари, а намивши стільки ж самі, уже казали, що в них вийшла ціла унція. Але не встигла ще ця брехня оббігти всіх, як миска давала за раз уже п’ять унцій, і люди хвалилися, що взяли десять. А набравши миску нарінку, щоб те довести, вимивали вже дванадцять унцій. І так без кінця. Люди відважно брехали, проте дійсність увесь час їх випереджала.
Якось у грудні Буйний День набрав миску породи в себе на ділянці й приніс до хатини. У нього завжди горіла грубка, і вода в брезентовому цебрі не замерзала.
Присівши біля нього, він заходився промивати. На перший погляд у мисці не було нічого, крім землі й нарінку. Він кружляв мискою, збурюючи воду; легші часточки підпливали вгору й вихлюпувались через вінця. Час від часу він виловлював сколочений нарінок жменею. Коли в мисці лишилося зовсім небагато, він різким рухом схлюпнув каламутну воду. Показалося дно. Воно було вкрите ніби маслом. То заблищало жовте золото — дрібний пісок, великі зерна, малі й більші самородки. Буйний День був у хатині сам. Він поставив миску долі й довго думав. Потім кінчив промивати і зважив усе золото. Рахуючи по шістнадцять доларів за унцію, у мисці було золота на добрих сімсот доларів. Про таке він ніколи й мріяти не важився. Найсміливіші його сподіванки не йшли далі за двадцять або тридцять тисяч на займанку, а тепер виходить, що декотрі коштують щонайменше пів мільйона, якщо навіть золото залягло в них тільки гніздами.
Того дня Гарніш не поліз більше в шурф, ні другого, ані третього. Натомість він наклав шапку, натяг рукавиці, завдав на спину легку торбу з хутряним укривалом та найпотрібнішим припасом і подався в багатоденні мандри. Він обійшов усі ближні річки, усі межиріччя й дослідив усю суміжну місцевість. Маючи право запаколювати одну займанку на кожній річці, він користався з нього скупо і поставив паколи тільки на річці Ганкер. Бонанза вся була запаколена від гирла аж до верхоріччя, паколів було натикано й по всіх струмках, потічках та виярках, що до неї вливалися. Ці притоки не подавали великих надій, проте їх займали сотні людей, що спізнились і не знайшли вже вільного місця на Бонанзі. Найбільше сподівань покладено на Адамову річку, а найменше — на річку Ельдорадо, що впадала в Бонанзу зразу над Кармаковою займанкою. Буйному Дневі ця річка теж не подобалась, проте, віривши в своє щастя, він купив на ній пів ділянки за пів мішка борошна. За місяць йому вже довелося заплатити вісімсот доларів за суміжну займанку, а ще за три місяці, побільшуючи свою ділянку на Ельдорадо, він уже віддав сорок тисяч за третю займанку, й гадки не маючи, що мине небагато часу, і він платитиме півтораста тисяч доларів за четверту займанку на тій річці, від якої найменше сподівалися.