З того самого дня, коли Гарніш промив у одній мисці на сімсот доларів золота й сів та сильно задумався, він ані в руки не брав кайла чи заступа. Увечері після того чудовного промивання він сказав до Ледю:
— Джо, я кидаю важку працю назавше. Час уже пустити в роботу голову. Почну вирощувати золото. Хто має клей у голові й зуміє добути насіння, у того золото буде родити золото. Коли я побачив сімсот доларів на дні миски, я вимітив, що насіння в мене нарешті є.
— Де ж ти його думаєш сіяти? — спитав Ледю.
Буйний День широким рухом показав на весь край довкола й на струмки за межиріччями.
— А отут! — сказав він. — Постривайте, дайте мені розійтись! Тут лежать мільйони, тільки не всякий уміє їх бачити. І я, далебі, побачив ці мільйони того дня, коли сімсот доларів глянули на мене з дна миски й прощебетали: «О, таки прийшов Буйний День!»
Розділ XI
Герой Юкону ще за тих часів, коли Кармакове золото спокійно лежало собі в землі, Буйний День став тепер героєм цього золота. По всьому краю з уст в уста оповідали, як він серцем зачув своє щастя та зумів його загнуздати. Воно його винесло далеко перед усіх, бо на Юконі навряд чи знайшлося б п’ятеро таких щасливців, щоб усі разом мали стільки в займанках, скільки Буйний День мав сам. А він усе заривався далі так само зухвало, як і спершу. Досвідчені люди похитували головами й прорікали, що він утратить геть усе до останньої унції. «Він, либонь, думає, що тут увесь край із щирого золота, — казали. — Отак навмання скуповувати займанки — це ж певний програш».
Проте, з другого боку, Гарнішеві ділянки цінувалися вже мільйонами, і багато хто дав би голову до пня, що він своє візьме. За його дивовижною щедрістю та зневагою до грошей таїлися тверезий розрахунок, уява, передбачливість і сміливість неабиякого грача. Він умів передбачати те, чого ще й не бувало, і важив у грі всім, аби виграти все.
— На Бонанзі занадто багато золота, — казав він, — годі й думати, що це може бути окреме гніздо. Десь тут повинне лежати головне родовище, і воно виявиться й по інших річках. Придивляйтесь до Індіяни. Коли по цей бік клондайкського межиріччя є золото, то чом не може його бути по той бік?
І сам він настільки покладався на свою гадку, що найняв та спорядив кілька партій розвідачів і послав їх на Індіяну. А ще багатьох людей, що їм не пощастило запаколити добрі займанки, найняв до роботи на своїх ділянках по Бонанзі. У нього працювало три зміни, і він платив добре, по шістнадцять доларів денно за вісім годин праці. На перший час він мав і харчі для них, а коли з останнім рейсом прибула навантажена припасами «Белла», він продав Джекові Кернсу місце під комори за такий запас харчів, що їх вистачило його людям на всю зиму дев’яносто шостого року. Ту зиму, коли прикрутив голод і борошно продавалось по два долари за фунт, у нього працювало три зміни на всіх чотирьох ділянках по Бонанзі. Інші платили своїм робітникам по п’ятнадцять доларів, але він, хоча перший з усіх наймав людей на роботу, з самого початку платив їм по цілій унції. Отож у нього були найкращі робітники, й вони з лишком відробляли свою вищу платню.
Наприпочатку зими, щойно замерз Юкон, Буйний День заграв так ризиковано, як іще не грав. Кількасот чоловік, не заставши вільних ділянок на Бонанзі, позабивали наколи на інших річках і незадоволені спустились Юконом до Сорокової Милі й Серкл-Сіті. Буйний День заставив у Аляскинській торговельній компанії одну зі своїх бонанзьких ділянок, що вже розроблялись, і поклав у кишеню акредитива. Тоді запріг собак і помчав замерзлою річкою, як умів тільки він. За цю подорож він змінив двох індіян — одного на дорогу туди, другого назад — і чотири запряги собак. На Сороковій Милі та в Серкл-Сіті він поскуповував десятки займанок. Багато з них, як виявилось потім, були нічого не варті, зате декотрі перевершили навіть будь-яку з бонанзьких. Він купував усе вряд і платив від п’ятдесяти доларів до п’яти тисяч. Найдорожчу він купив у «Тіволі». То була ділянка у верхоріччі Ельдорадо. Коли він погодивсь на таку ціну, старожитець Джек Вілкінс, що тільки-но повернувся з розвідин на тому лосячому пасовиську, устав і пішов до дверей, кажучи: