Досі йому щастило уникати кохання, як пощастило уникнути віспи, проте воно існує, не менш заразливе ніж віспа, тільки далеко тяжче. Воно примушує чоловіків і жінок чинити страшні й безглузді речі. Це якась запійна маячня, навіть ще гірше. І коли Буйний День підчепить його, то буде йому так само кепсько, як і будь-кому. Це шаленство, божевілля, та ще й заразливіше над усі хвороби. Скільки молодиків побиваються за Фредою, хочуть із нею оженитись, а вона гине за кимсь на другому кінці світу й не хоче їх і знати.
Але найгіршого страху завдала йому Діва. Одного ранку знайшли її мертвою в її хатині. Вона прострелила собі голову й не залишила навіть цидулочки, через віщо. Пішли балачки. Якийсь дотепник висловив загальну думку: не діждалась, мовляв, небіжчиця Буйного Дня. Усі знали й усі так і казали, що вона наклала на себе руки через нього. Так писали й кореспонденти. І Буйний День, король Клондайку, ще раз зчинив сенсацію на сторінках недільних додатків до американських газет. Діва останнім часом шанувалася, сповіщали кореспонденції; і це була правда. Ніхто в Доусоні ані разу не бачив її на танцях. Перебравшися в Доусон із Серкл-Сіті, вона жила спершу з прання, тоді купила собі швейну машинку й шила полотняні парки, хутряні шапки, шкіряні рукавиці. Коли відкрився перший юконський банк, вона стала туди на службу. Усі це знали й про це говорили, і всі погоджувались на тому, що Буйний День спричинився до її смерті, нехай навіть мимоволі.
Найгірше те, що Буйний День і сам знав: це правда. Навік затямив він той останній вечір, коли її бачив. Тоді він не звернув ні на що уваги, а тепер згадував усе до рисочки, і воно не давало йому спокою. Тепер, у світлі трагічної події, він зрозумів усе: її спокій, її лагідну певність — неначе всі тривоги вляглися, минулися для неї, — і ту тиху матерню ніжність, яка просвічувала в усьому, що вона говорила й робила того вечора. Він пригадував, як вона дивилась на нього, як сміялася, коли він їй оповідав, як Мікі Долан наплутав, забиваючи свої наколи в Скукумській ущелині. Сміх її був безжурний і радісний, та все ж не такий бадьорий, як раніш. Не те, щоб вона була похмура чи пригнічена, навпаки — вона здавалась така задоволена й примирена. Вона обдурила його, телепня. Того вечора йому спало навіть на думку, що її кохання минулось, і він уже тішився, що тепер, може, коли не вадитиме ця бентежна пристрасть, між ними настане щира й спокійна приязнь.
І коли він уже стояв на порозі з шапкою в руках і прощався, вона раптово нахилилась і поцілувала його в руку. Тоді це здалось йому і смішне, й недоречне, і він себе, почув ні в сих ні в тих. А тепер він здригався, про це згадуючи і знов відчуваючи дотик її уст на своїй руці. Вона прощалася з ним, прощалася навіки, а йому те й на думку не спало. У ту хвилину, та й цілий вечір вона холодно й спокійно думала про свою смерть. Коли б то Йому знаття! Хоч сам він уник тієї любовної зарази, та він одружився б із Дівою, якби бодай крихту здогадувався, що вона надумала. А втім, він знав, що непохитна гордість не дозволила б їй прийняти одруження з ласки. Ні, їй рятунку не було. Недуга кохання занадто її захопила, і з самого початку вона рокована була загинути.
У неї лишався один шанс — щоб і він заразився тією самою хворобою. Але з ним цього не сталось. Та навіть якби й сталось, то швидше б уже від Фреди або ще якоїсь іншої жінки. От хоч би Дартворсі, чоловік з освітою; він мав одну з найбагатших ділянок на Бонанзі, вище від Кармакової. Весь Доусон знав, що донька старого Дулітла, Берта, гине за ним. Ну, а коли любовна хвороба причепилась до нього, то з усіх жінок він вибрав дружину полковника Волстона, гірничого інженера з товариства Гугенгамера. А наслідок — три випадки божевілля. Дартворсі продає свою займанку за десяту частку її вартості, сердешна жінка, занедбавши свою добру славу й становище в суспільстві, тікає з ним на каное в пониззя Юкону, а її чоловік у нестямній жадобі помсти женеться за ними теж на каное. Усі вони промчали каламутним Юконом повз Сорокову Милю і Серкл-Сіті й зникли у водяній пустелі долішньої річки. Ото таке воно, кохання, що руйнує життя чоловіків і жінок, штовхає їх на згубу, на смерть, перевертає догори ногами все розумне й доладне, обертає порядних жінок на пропащих або самогубиць, а чесних чоловіків на мерзотників і вбивців.