Отже, це було йому непоганою наукою. Буйний День зрозумів, що в діловому світі нікому не можна йняти віри, навіть коли їси з ним разом хліб-сіль. Хліб-сіль дуже мало важить проти нічого не вартої цегельні й п’ятдесятьох тисяч готівкою. Але, на його думку, акули всілякого ґатунку й масштабу плавали тільки на поверхні, а в глибині повинні бути й чесні, надійні люди. Мати діло варто тільки з ними, із цими магнатами промисловості, із владиками фінансів. З самого характеру їхніх великих операцій та підприємств виникає потреба провадити чесну гру. Там нема місця для дріб’язкового шахрайства. Від дрібних людей можна сподіватися, що вони навмисне підсиплють на займанці золотого піску, щоб її продати, або накинуть приятелеві нічого не варту цегельню, але у великих фінансових справах такі методи не оплачуються. Там у людей дуже поважні завдання: розвиток краю, будування залізниць, експлуатація копалень і величезних природних багатств. Гра їхня повинна бути чесна й певна. Ні, вони не можуть дозволити собі ніякої махляції — такий висновок зробив Буйний День. І він вирішив дати спокій дрібненьким людцям, усім цим Голдсуорсі. Він із ними зустрічався, підтримував товариські взаємини, проте ні з ким більш не зійшовся близько, не подружив по-справжньому. Не те що він не злюбив дрібних людей — членів «Альта-Пасіфіку», наприклад. Ні, він просто вирішив не брати нікого з них за партнерів у великій грі, до якої мав устряти. Що це буде за гра, він ще не знав. Він поки що тільки придивлявся й вичікував нагоди, а тим часом грав дрібненько, укладаючи гроші в кілька меліоративних підприємств.
Саме під цей час він випадково здибав Джона Даусета, самого великого Джона Даусета. Що це трапилось випадково, сумніву не було. Буйний День, бувши в Лос-Анджелесі, прочув, що на Санта-Каталіні добре ловляться тунці, й подався на острів, замість повернутися просто до Сан-Франциско, як намірявся раніше. Там він і спіткав Джона Даусета, що, приїхавши в справах на Захід, завітав на острів спочити кілька днів. Даусет, звісно, чував про романтичного «Короля Клондайку» та про його розславлені тридцять мільйонів і, звісно, зацікавився новим знайомцем. Можливо, що й тоді вже в нього зароїлась якась думка в голові, але він не поспішав і волів краще дати їй час достигнути. Отож він говорив на загальні теми й намагався справити приємне враження, здобути Гарнішеву прихильність.
Буйний День уперше в житті зустрівся лице в лице з великим фінансовим магнатом і був зачарований. У цьому чоловікові стільки було простоти, людяності й справжнього демократизму, що Гарнішеві аж не йнялося віри, ніби перед ним сам Джон Даусет, президент цілої низки банків та страхових товариств, гаданий таємний спільник синдикату «Стандарт-Ойл» і відвертий спільник Гугенгамерів.
І вигляд Даусетів якраз відповідав його славі. Він був саме такий, яким його Буйний День собі уявляв. Дарма, що він мав шістдесят років за плечима і зовсім сиву голову, старим його навряд чи можна було назвати. Руку стискав він міцно, щиро, хода в нього була тверда й швидка, рухи — рішучі й певні. На здоровому рум’яному обличчі з-під кошлатих сивих брів блищали ясно-блакитні очі, відверті й уважні, а тонкі виразні уста вміли щиро всміхатися на влучний дотеп. Але найдужче вражав Буйного Дня його розум, гострий і послідовний, що працював із непомильністю сталевого механізму. Даусет, що знав, те знав, і ніколи не прикрашував його дешевими сентиментами. Видно було, що він звик наказувати, і в кожному його слові, у кожному русі відчувалося силу. І до того всього це був чоловік приязний і тактовний. Буйний День дуже добре бачив усі прикмети, що відрізняли його від дрібних діловиків масштабу Голдсуорсі. Знав Буйний День і всю його історію, той давній американський рід, що він із нього походив, і його власні воєнні заслуги; чув і про Джона Даусета, його батька, одного з банкірів, що підпирали грішми Північ у громадянській війні, і про комодора Даусета у війні 1812 року, і про генерала Даусета з часів Війни за незалежність, і про першого в роді Даусета, що володів землею й рабами в Новій Англії.
— Оце справжня людина, — сказав згодом Буйний День одному зі своїх колег по клубу, сидячи в клубній курильні. — Далебі, Гелоне, він мене просто вразив. Я завжди думав, що великі люди якраз отакі, але тільки спізнавши його, пересвідчився в цьому. Він саме з тих, що діло роблять. По ньому це зразу видно. Таких людей один на тисячу, я вам кажу, і з ними варт позмагатися. Цей хоч би в що грав, ніякого ризику не злякається, і будьте певні, що гратиме чесно до кінця. Далебі, він, програвши чи вигравши пів мільйона, й оком не моргне.