О десятій годині він підвівся й заходивсь пильно вивчати адресний довідник міста. Узувши черевики, він вийшов на вулицю, узяв візника й від’їхав у ніч. Двічі він міняв візника і нарешті спинився біля відкритої нічної контори одного детективного агентства. Він сам узявся організовувати, що йому треба, щедро заплатив уперед, сам добрав шістьох агентів і розказав їм, що робити. Їм ще зроду не доводилось отримувати стільки грошей за таку нескладну роботу. Бо, крім плати в касу контори, він дав кожному по чеку на п’ятсот доларів і обіцяв ще по одному такому, коли діло вигорить. Буйний День певен був, що не пізніш як завтра три його потаємні партнери повинні десь зійтися докупи. До кожного він приставив по два шпиги; йому треба було знати тільки час і місце.
— Ні перед чим не спиняйтеся, хлопці, — ще наказав він їм, відходячи. — Мені конче потрібні ці відомості. Хоч би що ви зробили, хоч би що сталось, я вас визволю.
Повертаючись до готелю, він знову кілька разів міняв візника. А там піднявся у свій номер, випив останнього на ніч коктейля, ліг на ліжко й заснув. Уранці він одягнувся, поголився, замовив сніданок, послав по газети й став чекати, але нічого не пив. Близько дев’ятої години задзвонив телефон, і почалися звідомлення. Натанієл Леттон сів у поїзд у Таррітауні. Джон Даусет виїхав із дому в метро. Леон Гугенгамер ще не показувався, хоч він, безперечно, удома. Отак розгорнувши перед собою план міста, Буйний День стежив, як з’їжджаються три його компаньйони. Натанієл Леттон приїхав до своєї контори в будинку Мютюел-Солендер. Невдовзі прибув туди й Гугенгамер. Даусет був ще у себе в конторі. Але об одинадцятій надійшла звістка, що й він приїхав до Мютюел-Солендера. За кілька хвилин Буйний День уже мчав туди в найнятому автомобілі.
Розділ IV
Двері розчинились навстіж. Леттон одразу замовк, і всі троє компаньйонів, приховуючи збентеження, звели очі на Буйного Дня. Він увійшов розгонистою ходою, неначе за санками по сніговій стежці, — може, навіть несвідомо трохи тим хизуючись. Йому справді здавалось, наче він чує під ногами ту стежку.
— Доброго здоров’я, панове, як ся маєте? — заговорив він, ніби не помічаючи вимушеної мовчанки, якою його зустрінуто. Тоді стиснув кожному руку, і так міцно, що Натанієл Леттон аж скривився. А Буйний День кинувся на масивного стільця й ліниво, з утомленим виглядом простяг ноги. Шкіряну валізку, що її ніс у руці, він недбало опустив на підлогу поруч із собою.
— Ах, бодай йому, та й попокрутився ж я, — зітхнув він. — Але й обчикрижили ми їх! Хитро, хитро зроблено. Я сам, далебі, тільки під кінець добрав, як усе знаменито задумано. Вивернули, витрусили — і квит. Аж диво бере, як вони легко піддались.
Веселі нотки в його повільній західній говірці заспокоїли їх. Власне, він не такий і страшний. Правда, він якось пробрався сюди, хоч Леттон і дав у конторі відповідні вказівки на такий випадок. Але не видно було, щоб він намірявся вчиняти скандал.
— Ну що ж? У вас так і не найдеться втішного слівця для вашого партнера? — добродушно провадив далі Буйний День. — Чи, може, ви й досі засліплені його подвигами?
Леттон тільки хрипко прокашлявся. Даусет сидів спокійно, неначе вичікував чогось, а Гугенгамер, видимо, силкувався щось сказати.
— Авжеж, ви справжню веремію учинили, — пробурмотів він нарешті.
Чорні очі Гарнішеві вдоволено блиснули.
— Ще б пак! — весело зареготав він. — Ну й підсіли ж ми їх! Я й досі не можу опам’ятатися. Ніколи б і не подумав, що так легко їх пошити в дурні!.. Ну, а тепер, — заговорив він далі, не затягуючи ніякової паузи, — я так гадаю, нам не завадило б розрахуватися. По обіді я від’їжджаю на Захід отим бісовим «Двадцятим Сторіччям», — він підняв валізку, розкрив її й застромив у неї обидві руки. — Не забувайте, хлопці, коли вам знову треба буде поколошкати Уолл-стріт — тільки свисніть мені. Я враз примчу з усіма манатками.
Він витяг і поклав на великий стіл купу розписок, корінців від квитанцій і чекових книжок, тоді знов застромив руки у валізку і, вигрібши решту, поклав теж до купи. А з кишені вийняв невеличкого папірця й прочитав із нього вголос:
— Десять мільйонів двадцять сім тисяч сорок два долари й шістдесят вісім центів. Це така сума моїх видатків. Звісно, їх треба покрити із загальної суми прибутку, перше ніж ми поділимо наш бариш. А які ваші цифри? Гадаю, теж чималенькі.