— Я маю вам сказати ще три речі: коли я зачиню за собою двері, ви будете, звісно, вільні й можете робити, що вам захочеться, але я мушу вас остерегти. Насамперед, жодних заяв до поліції, утямили? Гроші мої. Я не пограбував вас. Коли стане відомо, як ви мене обшахрали і як я примусив вас повернути мені все, сміятимуться з вас, а не з мене. Та ще як сміятимуться! Далебі, не солодко вам буде з того сміху! А потім, як ви на мене заявите й спробуєте мене вдруге обібрати, коли я вже повернув усю свою ставку назад, тоді вже я напевне вас перестріляю, й ніде ви від мене не сховаєтеся. Не таким нікчемним гнидам, як ви, здирати шкуру з Буйного Дня. Вийде щось у вас — на вас же й окошиться, і в місті буде кілька несподіваних похоронів. Гляньте мені в вічі, і самі побачите, жартую я чи ні. Оті квитанції й розписки на столі — усі ваші, прощавайте!
Щойно двері за ним зачинились, Натанієл Леттон кинувся до телефону, але Даусет спинив його.
— Що ви хочете робити? — спитав він.
— Поліцію викликати! Це ж грабунок! Чистий грабунок. Я не збираюся терпіти цього. Не збираюсь, кажу вам!
Даусет похмуро усміхнувся і посадив недолугого фінансиста назад на його стілець.
— Ми ще побалакаємо про це, — сказав він, і переляканий Гугенгамер завзято підтримав його.
На цьому справа й завмерла. Троє компаньйонів не розголошували нічого. Гарніш теж мовчав. Того самого дня по обіді він уже сидів у окремому купе «Двадцятого Сторіччя» і мчав додому, на Захід. Умостившись вигідно на м’якій лаві й поклавши ноги в шкарпетках на стільчика, він довго й весело сміявся. Нью-Йорк так нічого й не второпав і не довідався. За всіма законами біржі, Буйний День мусив бути упень знищений, проте він з’явився в Сан-Франциско очевидячки із цілим своїм капіталом. Про це свідчив розмах його операцій, як от справа з Панамською пароплавною лінією. Натиснувши грішми й хитрістю, він видер контрольного пакета із рук Шефтлі, щоб через два місяці з величезним зиском перепродати його Гарріманові.
Розділ V
У Сан-Франциско Буйний День швидко зажив нової слави, але в певному розумінні не зовсім доброї. Його боялись і вважали за небезпечного ворога, кровожерного тигра. Він бив без жалю, калічив, нищив, і ніхто не міг знати, куди й як улучить його подальший удар. І та несподіваність багато важила. Свіжий чоловік, нещодавно прибувши з Далекої Півночі, з розумом, незвиклим до второваних шляхів, він мав надзвичайний хист вигадувати все нові й нові ходи й способи. А здобувши перевагу, користався з неї безоглядно. «Невблаганний, як червоношкірий», — казали про нього, і це була правда.
Знов же він уславився й своєю чесністю. Його слово було певне, як розписка. Але сам він нікому не вірив на слово й відмовлявся від усяких «джентльменських угод»; коли хто важився послатись у ділових стосунках із ним на свою «честь джентльмена», того чекала неприємна розмова. ’Ґа й сам він давав обіцянку не раніше ніж справа була цілком у нього в руках, і людям залишалося хоч покластися на його слово, хоч від усього відмовитись.
Буйний День не визнавав укладання грошей у певні, забезпечені законом підприємства. Це тільки зв’язало б йому руки і зменшило б елемент ризику, азарту, що найбільше його захоплював у ділових операціях. Щоб грати так, як він, раптовими наскоками, він мусив завжди мати всі гроші напохваті. І вони в нього були завжди в обігу. Як справжній пірат, літав він по фінансовому морю. Забезпечені п’ять відсотків прибутку не вабили його. Йому треба було важити мільйонами в жорстокій, запеклій боротьбі, йти на те, щоб або втратити геть усе, або виграти п’ятдесят, сто відсотків. У цьому був для нього весь смак життя. Він чесно дотримував правил гри, але не знав жалю. Підбивши під себе якого-небудь ділка чи цілу кампанію, він душив їх, не зважаючи ні на які благання й сльози. Він нікого не милував. І діяв здебільшого сам, бо не любив себе зв’язувати, а коли й заходив із ким на час у спілку, то тільки з тактичних міркувань і на своїх спільників дивився як на людей, що за першої ж нагоди спробують обдурити й пограбувати його. І сам теж був лише доти їм вірний, доки й вони йому, ніяк не довше. Зрада мусила прийти від них, і тоді — стережіться Буйного Дня!
На Тихоокеанському узбережжі промисловці й фінансисти довго не забули науки, що він її завдав Чарлзові Клінкнеру та Каліфоршйсько-Альтамонтському трестові. Клінкнер був його президентом. У парі з Буйним Днем вони взялися натискати на Міжміську компанію Сан-Хозе. До помочі компанії стала могутня Озерна корпорація електроенергії. Клінкнер надумався, що йому вигідніше перейти на бік супротивників, і зрадив Буйного Дня в самому розпалі боротьби. Буйний День утратив три мільйони, але довів Каліфорнійсько-Альтамонтський трест до банкрутства, аж сам Клінкнер укоротив собі віку в тюрмі. Буйному Дневі це стало недешево. Він не тільки випустив із рук Міжміську, але й по цілому своєму фронту зазнав величезних збитків. На думку компетентних людей, якби він пішов на компроміс, то міг би багато що врятувати. Натомість він умисне відмовився від боротьби з Міжміською та Озерною. І коли всі вже мали його за розбитого, він із чисто наполеонівською навальністю наскочив на Клінкнера. Буйний День знав, що той цього й уві сні не сподівається. Ба більше: він добре знав, що Каліфорнійсько-Альтамонтський трест дуже міцне підприємство, і опинилось воно на слизькому тільки тому, що Клінкнер спекулював його капіталом. Так само він добре знав, що за яких кілька місяців трест стоятиме на ногах міцніше, ніж досі, і то саме завдяки тій спекуляції. А через те, якщо бити, то бити його зараз, не гаючись. Про свої великі збитки Буйний День, казали, висловився так: «Нічого я на цьому не втратив, навпаки — виграв, і виграв дуже багато. Це добра запорука на майбутнє. Відтепер хто зі мною матиме Діло, навряд чи зважиться мене ошукувати».