А все через те, що кожної хвилини народжується новий дурень. Поки люди таке терпітимуть, вони його й матимуть. І хай оті акціонери та діловики не лементують, що їх, мовляв, обібрано. Чув ти хоч раз, щоб вони голосили, коли самі давлять і душать когось? Цим разом придушено їх самих, от і край. Ти ба, які недоторканні! Таж вони, хлопче, у старця торбу вкрадуть, видеруть золоту пломбу з рота в мерця, ще й голоситимуть як на пуп, коли той мрець дасть їм здачі. Усі вони одним миром мазані, і великі й малі. Погляньте на цукровий трест! Маючи он скільки мільйонів, як послідущий злодюжка краде воду з нью-йоркського водогону й обважує уряд на своїх фальшивих терезах. Сумління й громадський обов’язок! Забудь за них, хлопче.
Розділ VIII
Заживши цивілізації, Буйний День не змінився на краще. Правда, він почав чепурніше вдягатись, більш-менш опанував гарні манери, говорив уже культурнішою мовою і звик до розкішного життя. Його хист грати й підбивати під себе інших людей розвинувся надзвичайно. У хитромудрій, запеклій гризні самців його розум вигострився, як лезо бритви. Але він зачерствів, утратив давню щирість і добродушність. Про справжні тонкощі культури він нічого не знав і не здогадувався, що вони існують. Влада над людьми змінила його так, як вона міняє усіх. Він зробився жорстоким, запеклим циніком. Не довіряючи визискувачам, зневажаючи дурнів з визискуваної череди, він вірив тільки в себе самого. Це призвело його до надмірного самозахоплення, до зарозумілості. Він утратив будь-які добрі почуття й навіть повагу до інших, і йому нічого не залишалося, як кадити ладаном на вівтарі своєї пихи.
Фізично він був уже не той залізний чоловік, яким прибув із Півночі. Він мало рухався, їв більше, ніж треба, й забагато пив. Його м’язи прив’яли, і кравець не раз уже натякав йому, що стан його товщає. І справді, у нього почало рости виразне черевце. Той фізичний занепад відбився і на обличчі. Міське життя змінило його сухі індіянські риси. Колись запалі під вилицями щоки скругліли, під очима ледь позначились капшуки, шия погрубшала і з’явились перші ознаки подвійного підборіддя. Колишній аскетичний вигляд, слід пережитих знегод і важкої праці, зник. Лице обважніло й розпливлось. Тепер воно виказувало натуру непоздержливу, безжальну й жорстоку.
І в товаристві почав він обертатись у нижчому. Він провадив свою гру сам-один і зневажав майже всіх партнерів, не відчував приязні до людей, не намагався їх зрозуміти, був зовсім незалежний від них, отож мав дуже мало спільного навіть із тими, з ким зустрічався в «Альта-Пасіфіку». А ще до того, у самому розпалі боротьби з пароплавними компаніями, коли його операції завдавали незмірної шкоди всьому діловому життю краю, його попросили виступити з клубу. Йому те не дуже дошкулило, він залюбки перебрався до клубу «Ріверсайд», що організували й фактично утримували муніципальні верховоди. Ці люди більше йому подобались. Вони були простіші, примітивніші й не дерли високо носа. Вони мали якусь бодай розбійницьку чесність і не приховували, що хочуть виграти. Брутальні, неотесані зовні, вони принаймні не вдавали святих, не лицемірили. В «Альта-Пасіфіку» йому сказали, що не розголошуватимуть його виходу з клубу, а самі потайки дали знати газетам. Ті, звісно, потрапили це використати. Та Буйний День, осміхаючись, мовчки йшов своїм шляхом, хоч і відзначив собі чорним хрестиком не одного члена клубу, що йому в майбутньому малося спробувати на своїй шкурі важку лапу клондайкського мільйонера.
Те скажене цькування в газетах тривало кілька місяців і знищило репутацію Буйного Дня до решти. Не лишилося в житті його жодної події, щоб її не перебрехали, не обернули на злочинство чи підлоту. Перед усім світом ославлений такою безчесною потворою, він мусив поховати останню надію запізнатися з Діді Мейсон ближче, яка ще жевріла десь на дні душі. Хіба ж вона схоче й поглянути ласкаво на таку людину? Він збільшив їй платню до сімдесяти п’яти доларів на місяць і помалу почав про неї забувати. Про надбавку до платні він сповістив її через Моррісона, потім вона сама подякувала Буйному Дневі, і на цьому скінчилося.