Але кінь йому сподобався, і він не шкодував, що купив його. Боб не був ні злий, ні підступний. Просто в ньому життя буяло, і природа наділила його розумом далеко більшим, ніж звичайно в коней, та ще він без міри любив пустувати, ото й усе. Йому треба було тільки твердої руки, помірної суворості, а часом крутенької науки.
«Або ти, Боб, або я», — не раз казав йому за той день Гарніш.
— Погляньте лишень на нього! — сказав він увечері, доручаючи Боба стайничому. — Бачили ви коли такого красня? Далебі, зроду мені не доводилось сидіти на кращому коні, а я колись наїздив на них чимало!
— Ну, прощавай, конику, — мовив він до Боба, що повернув до нього голову й потерся йому мордою об плече. — Побачимось у ту неділю з самого ранку. У тебе, я знаю, знов буде фокусів цілий міх, урвиголово!
Розділ XII
Цілий тиждень Гарніш думав про Боба майже не менше ніж про Діді Мейсон; а що великих справ, які могли б його захопити, саме не було, то він про обох їх думав більше, ніж про справи. Найдужче сиділа йому в голові ота Бобова звичка раптово завертатись. Як їй давати раду? Що, як він, може, коли зустрінеться в горах із Діді Мейсон і доля пошле йому таке щастя, що вони їхатимуть поруч, а Боб ураз дасть крутька? Що його тоді робити? Йому зовсім не цікаво, щоб вона бачила, як він висить Бобові на шиї. Або ж коли доведеться раптом її покинути й гнати стрімголов, працюючи острогами й гарапником, — теж не велика втіха.
Треба щось вигадати, щоб попереджати цей вибрик. Треба спинити коня, перше ніж він устигне завернутись. Острогами й поводами не багато поможеш. Хіба гарапник… Але ж як ним орудувати? Сидячи в себе в конторі, він не раз і не двічі задумувався над тим, в уяві бачив себе верхи на своєму знаменитому гнідкові й намагався його приборкати. Якось, уже наприкінці тижня, він знов задумався про це під час наради з Гіганом. Гіган, розгортаючи перед ним нові блискучі плани, нараз помітив, що Буйний День його зовсім не слухає, сидить із пригаслими очима й весь поринув у якісь свої думки.
— Знайшов! — вигукнув він несподівано. — Можете мене поздоровити, Гігане. Далебі, просто, як на долоні! Треба врізати його по носі, і то як слід!
Він пояснив здивованому Гіганові, у чому справа, і вже почав уважно його слухати, та все ж і далі не міг утриматись; раз у раз тихенько хихотів від задоволення. Ось який був його план. Боб завжди завертає праворуч. Дуже добре. Він складе гарапника вдвоє. Як тільки Боб крутнеться, він лясне ним його по носі. Ніякий кінь після такої науки не стане завертатись, пам’ятаючи про складеного вдвоє гарапника.
Той тиждень Гарніш гостріше, ніж будь-коли, відчував, як він далекий від Діді Мейсон, який мур стоїть між ними. Навіть просто спитати її, чи поїде вона кататись верхи в неділю, і то він не міг. Таки нелегка це роль — бути вродливій дівчині хазяїном. Він часто поглядав на неї за роботою, а на язиці ввесь час крутилося те, про що він не смів її запитати: чи поїде вона кататись верхи в неділю. А поглядаючи, розважав, скільки їй може бути років та які могли бути в неї романи — а неодмінно ж були — з тими шмаркачами-студентами. Моррісон-бо казав, що вона з ними водиться й на танцюльки ходить. Сам того не помічаючи, він був зайнятий тільки нею всі ці шість днів, від неділі до неділі. Але щодо одного він не мав сумніву: він хотів її. І то так сильно, що пропав навіть його давній страх перед поворозками від фартуха. Він, що ціле своє життя тікав від жінок, тепер набрався відваги гнатися за жінкою. Котроїсь неділі, чи раніше, чи пізніше, він її спіткає десь у горах, і якщо вони тоді не запізнаються ближче, то хіба тому, що вона не схоче.
Отож він побачив у себе на руках нову карту, що її здав йому навісний Талан. Він і гадки не мав, як багато вона ще заважить у його житті, тільки подумав, що то добра карта. Але часом його огортав сумнів: а може, це тільки хитрий виверт Долі, що призведе його до горя, до згуби?