– Так, кажете, як жінка поїхала на курорт, відразу хвороба почала прогресувати?
– Щира правда!
– А ви «Санту-Барбару», «Просто Марію», «Дику троянду» дивилися разом з жінкою?
– Ні, це виключно її фільми. Я тільки футбол коли, новини... Іще там різні інші передачі поважаю, які йдуть у перерві поміж рекламою.
– Що ж, диагноз ясний: у вас алергія на рекламу. Ця хвороба не тільки до вас причепилася – вона розповзається останнім часом іще швидше, ніж вірус грипу. Бачите, коли жінка поїхала на курорт, ви почали більше сидіти перед телевізором...
– Так воно й є, – згідно закивав хворий.
– Тому й хвороба почала прогресувати.
– Ось у чому справа, виявляється! – повеселішав хворий. – А я вже чого тільки не передумав! Щиро дякую вам, докторе, за диагноз. Так їсти, кажете, можна все? І нюхати?
– Все робіть, що й раніше робили: їжте, нюхайте, кохайте, а ось від перегляду телепередач поки що утримайтеся. Повністю. А потім потроху вмикайте, а як тільки на екрані з’явиться реклама – утікайте подалі від нього! Запам’ятайте: реклама – ворог вашому здоров’ю! Майте на увазі. Таким чином госпіталізувати вас нема потреби.
– Воно ж і правда, докторе, терпіти я не можу рекламу, – щасливо усміхався хворий. – А вона ж, негідниця, й довела. Ледве не до могили. Але нічого, я від неї тепер вилікуюся скоро – учора, коли реклама мо цілих півгодини була, так я не витримав і шпурнув склянкою у екран. Тепер нема телевізора. Поки на новий тепер зберу-у-у! Боюся тільки, що в жінки може з’явитися алергія, коли дізнається, що сталося з телевізором. На мене. Ну, так я піду? Лікуватись!
Доктор потиснув бідоласі руку й побажав якнайскоріше одужати.
СТРАЙК
Хмикін, прийшовши пізно увечері додому, плюхнувся у крісло, витер хусточкою обличчя і мовив урочисто-втомленим голосом до жінки, яка виглянула з кухні з перекинутим через плече рушником:
– Страйкуємо, Марусю!
– Та знаю, знаю,– без особливої радості чомусь зреагувала жінка, що трохи насторожило Хмикіна. – Сьогодні, дороженький, будеш всухом’ятку їсти – поки пішки дотупала з роботи, так готувати нема ані сили, ані часу. І завтра, кажеш, ваші тролейбусники не виїдуть на маршрути?
– І завтра, і завтра, Маню! Страйкувати так страйкувати! «Наш паровоз вперёд летит...» Уявляєш, коли доб’ємося свого – більше за якихось там міністрів отримувати будемо, га?! Варта справа заходу.
– І ти знов, напевно, у своїй диспетчерській увесь день киснути будеш? – підозріло глянула на Хмикіна жінка. – І на дачі – все пропаде. Так?
– Помідори, кабачки – потім, Марусю. Це на закуску. А поки що на першому плані – справи державної важливості, можна сказати. Страйкуємо! А штаб повинен працювати. Мене обрано до страйкового штабу.
– Сиди в штабі, клопіт такий! Але завтра треба мені на годину раніше устати, щоб на работу не спізнитися. Тому сніданком тебе нагодувати не можу. Варіть самі у своєму штабі юшку.
– Та як-небудь... – зітхнув Хмикін. – Переб’ємося. Пожертвуємо, так би мовити, сніданком заради майбутнього...
Раптом потухло світло.
– Що це ще за жарти? – незадоволено хмикнув Хмикін.
Світла не було мо з півгодини – і не тільки у Хмикіних, не світилися вікна у всіх будинках мікрорайону. І Хмикін не витримав, запалив свічку, підніс до телефона, щоб подзвонити діжурним електрикам і завдати їм чосу, але апарат мовчав.
– Та хай вам грець! – вилаявся Хмикін і потупав до сусіда Тьомкіна.
Тьомкін відчинив на стук двері, підніс сірник до лиця Хмикіна, буркнув:
– А, це ти, страйкаре!
– Я. Подзвонити дай. Футбол починається, а вони там щось довго чухаються, електрики.
– Не працює телефон. Усі, напевно, страйкують. Як і ти. Завтра і радіо слухати не будемо. Зять мій сказав. Так само збираються страйкувати. А як же! Два дипломи має, мозок півжиття сушив, не те що ти, неук, а заробляє всього вісімсот тисяч рублів, хоча й головним редактором працює. Ото порядочки! Кому і страйкувати, так таким, як мій зять. Усе в тебе?
– Ага, – оцінивши сітуацію, Хмикін задумливо пошкріб за вухом. – Спати піду, раз така справа.
Назавтра Хмикін так само вернувся пізно. Жінка була в ліжку.
– Посунься, – попросив він.
– Сьогодні не можна, – колючим голосом відповіла жінка. – Наша «Ліга жінок» теж оголосила страйк. Досить пішки ходити та без «Тропіканки» сидіти.
– Та щоб вам!.. – вилаявся Хмикін і поплентався до канапи.