Фірма «Сафрон» існувала на патріархальній основі, її президент, чемний дідусь на прізвище Маршмен, тримав у своїх руках більшу половину акцій. Минулого року його син Майкл скінчив коледж і почав працювати в фірмі. Це була енергійна, повна різних ідей і дуже неприємна людина. Він вирішив запросити психологів, які б визначили ефективність «Спенгу», і ті сказали, що в нього занадто приємний присмак. Чистота, запевняли вони, асоціюється з гірким присмаком, отже, коли «Спенг» буде трохи менш приємний, його більше купуватимуть. Лабораторії було запропоновано розробити нову формулу, і наступного дня після обіду в Рідлеїв Нейлз мусив їхати в Уестфілд випробовувати новий склад «Спенгу». День був для нього цілком втрачений. Він полоскав рот і спльовував без кінця й краю. До того ж у нього не було навичок дегустатора, і він визначав навмання. Біля четвертої виїхав додому. У роті так пекло, що зупинив машину біля якогось бару, аби чогось випити.
Зовні це був найзвичайнісінький бар. Але коли Нейлз увійшов досередини, то побачив, що він майже не освітлений і відвідувачі почувають себе, наче в якомусь храмі. Бармен одягнений у яскраво-жовту куртку. Четверо відвідувачів сиділи за стойкою й пили віскі. Один з них годував хрусткою картоплею якогось собаку. «Далі Саутверка я ніколи не їжджу,— казав другий.— Ні, далі Саутверка вже не їжджу». Здавалось, невидимий метроном регулював ритм їхньої розмови, інтимної, сповненої асоціацій, що виникали стихійно, наче в поезії.
Всі четверо прибули з різних місць і поїдуть кожен своєю дорогою, але їхні силуети в сутінках здавалися невід'ємним придатком бару, як і крани на пивних бочках.
— Куплю склянку віскі тому, хто визначить породу мого собачки, — казав той, що годував собаку картоплею. Ніхто не зголосився на його пропозицію, і він сам собі відповів:— Мій собака наполовину гончак, а наполовину — ірландський сетер.
Нейлз замовив собі мартіні.
— Якось я мав дівчину, — розказував один з чоловіків за стойкою,— яка тільки й говорила, що «хелло». Чи зустрічали ви коли-небудь щось подібне? — Тому, що ніхто йому не відповів, він правив своєї:— Весь час тільки й чути було від неї «хелло» та «хелло». Я їздив туди щочетверга після вечері. В той день її чоловік ходив грати в бейсбол. Зустрічала вона мене в купальному халаті й одразу починала тараторити своє «хелло», Я роздягаюся, а вона цілує мене та все лепече «хелло, хелло, хелло». І так весь час. А коли дійде до того, заради чого я приходив, то вона знову — «хелло, хелло», тільки все голосніше й голосніше. І нарешті вже не говорить, а кричить. А після всього запалить мені сигарету, наллє віскі та й знову за своє: цілує й примовляє «хелло». Я одягнусь, поцілую її на прощання, а вона тільки — «хелло».
— А моя дружина, бувало, як скаже, то я вам і повторити соромлюсь,— почав четвертий.— Цілий день така тиха, смирна, а в ліжкові таке варнякає, що й від п'яного не почуєш. Гірше од повії. От я думаю-гадаю: звідки це вона такого навчилась? Ясно, що не від мене. Вона була в мене дуже вродлива і дуже любила теє-то як його... Бо ж я як піду на роботу о сьомій ранку, то повертаюся лише о пів на сьому ввечері, і коли вона мене потім не хоче, то я вже здогадуюсь... Я страшенно ревнував. Звичайно, наймати детектива, слідкувати за кожним її кроком чи щось подібне не став, але дуже кортіло дізнатися... Приблизно через тиждень схотіла вона поїхати до сестри в Детройт. А сестра в неї зовсім аморальна. Я відвіз її на аеродром, поцілувалися ми з нею на прощання, приїжджаю додому і відразу ж до аптечки. Все на місці. Коли через кілька днів вона повернулася, я зустрів її на аеродромі, все було просто чудово, а взявшись чистити зуби, подивився в аптечку — а там дві цяцьки. Еге, то вона одну залишила вдома, щоб мене обдурити, а другу купила собі в Детройті, подумав я. Та й питаю: а навіщо ти оту цяцьку в Детройті купила? Вона одразу рюмсати... А іншого разу одягаюсь, аж раптом гудзик відірвався. Я до шухляди, де вона тримає голки й нитки, відкриваю, аж там — знову цяцька. Беру її, йду в спальню, показую дружині й питаю, скільки, до біса, в неї їх? Вона тільки ковдру натягла на голову, ні слова не сказала. Так я й пішов на роботу, не пришивши гудзика. Довелося через місяць-півтора розлучення з нею брати.