Це поєднання злодійства й магії трохи турбувало Неллі. Того дня у них були гості, і вона не мала часу показати листа чоловікові. Вечір гостям сподобався. Коли коктейлі єдине частування, то господині важко догодити гостям, і все ж Неллі заслуговувала на похвалу. Всі гості (а їх було шістнадцять чи сімнадцять осіб) для неї однаково дорогі, всім їм вона була рада. І страви, й коктейлі чудові, в розмовах нічого банального, ніхто не говорив дурниць або чогось нецікавого. Ніхто ні в кого не закохався, хіба що Чарлі Уентворт сів біля Марти Такерман на дивані і їх обох обпалило кохання. Подивившись одне одному в вічі, вони зрозуміли, що для них настав би рай, коли б могли жити разом. Кожний радів би всьому, що сказав би інший, їхні душі постійно відчували б приємне тепло, вони поїхали б аж до Японії. Скінчилось тим, що Марта встала з дивана і пішла до свого чоловіка, що сидів біля стойки. Затримка сталася при роз'їзді гостей. Цим завжди керував Тоні, а оскільки він був прикутий до ліжка, то його функції перебрав на себе Нейлз. Він з півгодини проморочився з машинами, показуючи, куди кому їхати. До восьмої години гості роз'їхалися. Неллі підсмажила собі й Нейлзу яєчню з ковбасою і показала йому листа від Мері Ештон.
— О боже! — вигукнув він.— Та це ж, здається, ота злодійка! Може, той знахар з їхньої зграї? Ні, обійдемося без чорної магії.
Муки, з якими Нейлз щодня їздив на роботу, досягли такої сили, що він змушений був піти до лікаря Малліна. Той виписав йому міцні заспокійливі ліки. Щоранку Нейлз приймав по таблетці, запиваючи кавою. Неллі сказав, що це вітамін. Від тих ліків у нього з'являлося почуття, ніби він, як той Зевс на малюнку, плаває в небі понад хмарами. Коли чекав на пероні поїзда на сьому сорок шість, то почував себе серед хмар. А підходив поїзд — струшував із себе хмару, заходив до вагона й сідав біля вікна. І ні похмурий ранок, ні нетрі, повз які проїздили,— ніщо не могло порушити його райдужних мрій. Біля Центрального вокзалу радісно й трохи неуважно посміхався до всього, чим зустрічало його місто, чи то злидні, чи хвороби, чи багатство або врода жінок, чи дощ і сніг.
Рано-вранці, як повернулися з гостей, Неллі прокинулась, почувши постріл.
Чи не повстали негри у своєму гетто, подумала вона, чи не йдуть брати приступом будинки білих на Каштановій алеї? Нейлза в постелі не було, і вона підійшла до вікна. Він стояв у підштаниках на клумбі й цілився з рушниці у величезну черепаху. Сонце ще не зійшло, але надворі вже розвиднілось, і чомусь здавалось, що між напіводягненим чоловіком та старовинною черепахою відбувається якась дивна доісторична битва. Нейлз підніс рушницю й вистрелив у черепаху. Черепаха хитнулася, завмерла, а потім повільно підвелася на лапах і пішла на нього. Неллі ніколи ще не бачила такого великого плазуна, але цієї ранкової години анахронізмом здавалася не черепаха, а людина. Бо й газон був черепашин, і небо — черепашине, увесь світ — її, а Нейлз у цьому світі був лише випадковим гостем. Він вистрелив удруге й — не поцілив. Вистрелив утретє, і черепашина голова схилилася набік. Тоді кинув рушницю на траву й підняв черепаху за зубчастий хвіст.
— Обережно, любий, може, вона ще жива,— крикнула Неллі у вікно.
— Ні,— сказав Нейлз.— Вона вбита. Куля перебила їй шию.
— Звідки вона сюди забрела?
— Гадаю, з болота. Їй, мабуть, років сто. Я йшов до туалету і раптом побачив, як вона повзла по газону. Спочатку подумав, що це мені сниться. Вона футів зо три завдовжки. Могла б покусати дитину або собаку. Вдень я її закопаю.
Повернувшись до спальні (у нього ще дзвеніло в правому вусі, а права рука трохи тремтіла), Нейлз вирішив прийняти останню пілюлю, але рука затремтіла, й пілюля впала на підлогу та закотилася під туалетний столик. Почекавши, поки Неллі вийшла з кімнати, він зігнув металеву вішалку і ліг на підлогу, намагаючись дістати пілюлю. Дно туалетного столика (чи, вірніше, комода) майже торкалося підлоги, та до того ще й темно було, так що пілюлі ніяк не знайти. Нейлз вимів дві однопенсові монети й гудзик. Потім прийняв зі столу лампи і вирішив відсунути комод від стіни. Але шухляди були цілком забиті одягом. Нарешті вдалося-таки відсунути, але пілюлі не було — вона, мабуть, закотилася в шпару. Нейлз почав колупати вішалкою, але дістав звідти лише бруд.
При одній гадці, що доведеться їхати на роботу без пілюлі, Нейлза охопив жах. З'явилася задишка, губи пошерхли. Йому завжди здавалося, що він не пам'ятає про перенесений біль, але зараз всі муки й приниження, які він пережив, пересідаючи з поїзда на поїзд у Грінейкрзі та Ласкаласі, в Клір-Хейвені та Турандоті, знову опали його, чи не дужче, ніж тоді. Вдруге він не в силі цього стерпіти. І мужністю тут нічого не досягнеш — якщо б і примусив себе поїхати на станцію, то сісти в поїзд о сьомій сорок шість не зможе. Холодні ванни, самодисципліна, молитва — все, що засвоїв він ще бойскаутом, тепер не допоможе. Він мусить їхати в місто заради Неллі й сина. Якщо не поїде, то їх обсядуть страшні вороги — холод, голод, страх, вони зазнають усіх злигоднів погорільців. Він став під холодний душ, але й це не відвернуло його думок про поїзд о сьомій сорок шість, як про якесь рухоме пекло. Він не знав, коли лікар починає приймати хворих, але був твердо переконаний: треба негайно дістати рецепт.